Psalms 142

1 The understanding of David. A prayer, when he was in the cave. With my voice, I cried out to the Lord. With my voice, I made supplication to the Lord.

Роздуми Давидові, коли він був у печері. Молитва. Голосно до Господа волаю, голосно Господа благаю.

2 In his sight, I pour out my prayer, and before him, I declare my tribulation.

Виливаю перед Ним скаргу мою, розповів Йому про скорботу свою.

3 Though my spirit may become faint within me, even then, you have known my paths. Along this way, which I have been walking, they have hidden a snare for me.

Коли знемагав у мені дух, Ти знав стежину мою. На дорозі, якою я йшов, вони сховали для мене пастку.

4 I considered toward the right, and I looked, but there was no one who would know me. Flight has perished before me, and there is no one who has concern for my soul.

Поглянь, [Господи], праворуч і побач: ніхто не впізнає мене, загинув притулок мій, нікому немає діла до душі моєї.

5 I cried out to you, O Lord. I said: You are my hope, my portion in the land of the living.

До Тебе волаю я, Господи, кажучи: «Ти – пристановище моє, доля моя на землі живих».

6 Attend to my supplication. For I have been humbled exceedingly. Free me from my persecutors, for they have been fortified against me.

Прислухайся до волання мого, бо знемігся я дуже; визволи мене від моїх переслідувачів, адже вони сильніші за мене.

7 Lead my soul out of confinement in order to confess your name. The just are waiting for me, until you repay me.

Виведи з в’язниці душу мою, щоб прославити мені ім’я Твоє. Зберуться праведні довкола мене, коли Ти мені віддячиш.