Job 7
1 The life of a man on the earth is a battle, and his days are like the days of a hired hand.
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Just as a servant desires the shade, and just as the hired hand looks forward to the end of his work,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 so also have I had empty months and have counted my burdensome nights.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 If I lie down to sleep, I will say, “When will I rise?” And next I will hope for the evening and will be filled with sorrows even until darkness.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 My flesh is clothed with particles of rottenness and filth; my skin is dried up and tightened.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 My days have passed by more quickly than threads are cut by a weaver, and they have been consumed without any hope.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Remember that my life is wind, and my eye will not return to see good things.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 Neither will the sight of man gaze upon me; your eyes are upon me, and I will not endure.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 Just as a cloud is consumed and passes away, so he who descends to hell will not ascend. (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 He will not return again to his house, nor will his own place know him any longer.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 And because of this, I will not restrain my mouth. I will speak in the affliction of my spirit. I will converse from the bitterness of my soul.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Am I an ocean or a whale, that you have encircled me in a prison?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 If I say, “My bed will comfort me, and I will find rest, speaking with myself on my blanket,”
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 then you will frighten me with dreams, and strike dread through visions,
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 so that, because of these things, my soul would choose hanging, and my bones, death.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 I despair; by no means will I live any longer. Spare me, for my days are nothing.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 What is man, that you should praise him? Or why do you place your heart near him?
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 You visit him at dawn, and you test him unexpectedly.
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 How long will you not spare me, nor release me to ingest my saliva?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 I have sinned; what should I do for you, O keeper of men? Why have you set me against you, so that I have become burdensome even to myself?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 Why do you not steal away my sin, and why do you not sweep away my iniquity? Behold, now I will sleep in the dust, and if you seek me in the morning, I will not remain.
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
