Ordsprogene 13

1 Viis Søn elsker tugt, spotter hører ikke på skænd.

Син мудрий приймає карта́ння від батька, а насмішник доко́ру не слухає.

2 Af sin Munds Frugt nyder en Mand kun godt, til Vold står troløses Hu.

З плоду уст чоловік споживає добро́, а жадо́ба зрадливих — наси́льство.

3 Vogter man Munden, bevarer man Sjælen, den åbenmundede falder i Våde.

Хто уста свої стереже́, той душу свою береже́, а хто гу́би свої розпуска́є, — на того поги́біль.

4 Den lade attrår uden at få, men flittiges Sjæl bliver mæt.

Пожадає душа лінюха́, та даре́мно, душа ж роботя́щих наси́титься.

5 Den retfærdige hader Løgnetale, den gudløse spreder Skam og Skændsel.

Нена́видить праведний слово брехливе, безбожний же чинить лихе, і себе засоро́млює.

6 Retfærd skærmer, hvo lydefrit vandrer, Synden fælder de gudløse.

Праведність оберігає невинного на дорозі його, а безбожність погу́блює грішника.

7 Mangen lader rig og ejer dog intet, mangen lader fattig og ejer dog meget.

Дехто вдає багача́, хоч нічо́го не має, а дехто вдає бідака́, хоч маєток великий у нього.

8 Mands Rigdom er Løsepenge for hans Liv, Fattigmand får ingen Trusel at høre.

Викуп за душу люди́ни — багатство її, а вбогий й доко́ру не чує.

9 Retfærdiges Lys bryder frem, gudløses Lampe går ud.

Світло праведних ве́село світить, а світильник безбожних пога́сне.

10 Ved Hovmod vækkes kun Splid, hos dem, der lader sig råde, er Visdom.

Тільки сварка пихо́ю зчиня́ється, а мудрість із тими, хто ра́диться.

11 Rigdom, vundet i Hast, smuldrer hen, hvad der samles Håndfuld for Håndfuld, øges.

Багатство, заско́ро здобуте, — поме́ншується, хто ж збирає пома́лу — примно́жує.

12 At bie længe gør Hjertet sygt, opfyldt Ønske er et Livets Træ.

Задовга надія — неду́га для серця, а бажа́ння, що спо́внюється, — це дерево життя.

13 Den, der lader hånt om Ordet, slås ned, den, der frygter Budet, får Løn.

Хто пого́рджує словом Господнім, той шкодить собі, хто ж страх має до заповіді, тому надолу́житься.

14 Vismands Lære er en Livsens Kilde, derved undgås Dødens Snarer.

Наука премудрого — крини́ця життя, щоб віддали́тися від пасток сме́рти.

15 God Forstand vinder Yndest, troløses Vej er deres Undergang.

Добрий розум прино́сить приємність, а дорога зрадли́вих — погу́ба для них.

16 Hver, som er klog, går til Værks med Kundskab, Tåben udfolder Dårskab.

Кожен розумний за мудрістю робить, а безу́мний глупо́ту показує.

17 Gudløs Budbringer går det galt, troværdigt Bud bringer Lægedom.

Безбожний посо́л у нещастя впаде́, а вірний посол — немов лік.

18 Afvises Tugt, får man Armod og Skam; agtes på Revselse, bliver man æret.

Хто ламає поу́ку — убозтво та га́ньба тому́, а хто береже осторо́гу — шанований він.

19 Opfyldt Ønske er sødt for Sjælen, at vige fra ondt er Tåber en Gru.

Ви́конане побажа́ння приємне душі, а вступи́тись від зла — то оги́да безумним.

20 Omgås Vismænd, så bliver du viis, ilde faren er Tåbers Ven.

Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришу́є з безу́мним, той лиха набу́де.

21 Vanheld følger Syndere, Lykken når de retfærdige.

Грішників зло доганя́є, а праведним Бог надолу́жить добром.

22 Den gode efterlader Børnebrn Arv, til retfærdige gemmes Synderens Gods.

Добрий лишає спа́док і ону́кам, маєток же грішника схо́ваний буде для праведного.

23 På Fattigfolks Nyjord er rigelig Føde, mens mangen rives bort ved Uret.

Убогому буде багато поживи і з поля невпра́вного, та деякі гинуть з безпра́в'я.

24 Hvo Riset sparer, hader sin Søn, den, der elsker ham, tugter i Tide.

Хто стримує різку свою, той нена́видить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для ньо́го карта́ння.

25 Den retfærdige spiser, til Sulten er stillet, gudløses Bug er tom.

Праведний їсть, скільки схоче душа, живіт же безбожників за́всіди брак відчуває.