Job 14

1 Mennesket, født af en Kvinde, hans Liv er stakket, han mættes af Uro;

Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

2 han spirer som Blomsten og visner, flyr som Skyggen, står ikke fast.

вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

3 Og på ham vil du rette dit Øje, ham vil du stævne for Retten!

І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

4 Ja, kunde der komme en ren af en uren! Nej, end ikke een!

Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

5 Når hans Dages Tal er fastsat, hans Måneder talt hos dig, og du har sat ham en uoverskridelig Grænse,

Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

6 tag så dit Øje fra ham, lad ham i Fred, at han kan nyde sin Dag som en Daglejer!

відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

7 Thi for et Træ er der Håb: Fældes det, skyder det atter, det fattes ej nye Skud;

Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

8 ældes end Roden i Jorden, dør end Stubben i Mulde:

якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

9 lugter det Vand, får det nye Skud, skyder Grene som nyplantet Træ;

то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

10 men dør en Mand, er det ude med ham, udånder Mennesket, hvor er han da?

А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

11 Som Vand løber ud af Søen og Floden svinder og tørres,

Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

12 så lægger Manden sig, rejser sig ikke, vågner ikke, før Himlen forgår, aldrig vækkes han af sin Søvn.

так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

13 Tag dog og gem mig i Dødens Rige, skjul mig, indtil din Vrede er ovre, sæt mig en Frist og kom mig i Hu! (Sheol h7585)

О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)

14 Om Manden dog døde for atter at leve! Da vented jeg rolig al Stridens Tid, indtil min Afløsning kom;

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

15 du skulde kalde - og jeg skulde svare længes imod dine Hænders Værk!

Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

16 Derimod tæller du nu mine Skridt, du tilgiver ikke min Synd,

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

17 forseglet ligger min Brøde i Posen, og over min Skyld har du lukket til.

провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

18 Nej, ligesom Bjerget skrider og falder, som Klippen rokkes fra Grunden,

Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

19 som Vandet udhuler Sten og Plaskregn bortskyller Jord, så har du udslukt Menneskets Håb.

каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

20 For evigt slår du ham ned, han går bort, skamskænder hans Ansigt og lader ham fare.

Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

21 Hans Sønner hædres, han ved det ikke, de synker i Ringhed, han mærker det ikke;

Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

22 ikkun hans eget Kød volder Smerte, ikkun hans egen Sjæl volder Sorg.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.