Псалми 137

1 Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

By the rivers of Babylon, there we sat down, yea, we wept, when we remembered Zion.

2 На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

We hung our harps upon the willows in its midst.

3 спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

For there they that carried us away captive required of us a song; and they that wasted us required of us mirth, saying, Sing us one of the songs of Zion.

4 Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

How shall we sing the LORD’S song in a foreign land?

5 Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

If I forget thee, O Jerusalem, let my right hand forget her skill.

6 Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

If I do not remember thee, let my tongue cleave to the roof of my mouth; if I prefer not Jerusalem above my chief joy.

7 Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

Remember, O LORD, the children of Edom in the day of Jerusalem; who said, Rase it, rase it, even to its foundation

8 Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

O daughter of Babylon, who art to be destroyed; happy shall he be, that rewardeth thee as thou hast served us.

9 Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!

Happy shall he be, that taketh and dasheth thy little ones against the stones.