Псалми 104

1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!

Blagoslavljaj, duša moja Gospoda. Gospod, Bog moj, velik si silno, lepoto in veličastvo si oblekel.

2 Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.

Odevaš se z lučjo kakor z obleko; nebesa razpenjaš kakor zagrinjalo;

3 Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!

Kateri stavi v vode gornje hrame svoje; kateri nareja oblake za voz svoj, kateri hodéva po vetrov perotih,

4 Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.

Kateri dela vetrove za poslance svoje, za služabnike svoje ogenj plameneči,

5 Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,

Ustanovil je zemljo na podstave njene, da se ne gane na vedno večne čase.

6 безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —

Z breznom si jo bil odél kakor z odejo, ko so vode stale čez gore.

7 від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —

Na karanje tvoje so pobegnile, pred groma tvojega glasom bežale so urno.

8 виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.

Dvignile so se gore, pogreznile se doline na mesto, katero si jim bil ustanovil.

9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.

Mejo si postavil, da ne idejo čez, da se ne povrnejo, pokrit zemljo;

10 Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,

Kateri izpuščaš studence po dolinah, da hodijo med gorami.

11 напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.

Napajajo naj vse poljske živali; žejo svojo gasé divji osli.

12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.

Poleg njih prebivajo tice nebeške, glasijo se iz med listja.

13 Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.

Kateri móči goré iz gornjih hramov svojih, da se sè sadom dél tvojih zemlja pase.

14 Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,

Daješ, da seno raste živini, in zelišče človeku za rabo, da jemlje hrano iz zemlje;

15 і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.

Kateri z vinom razveseljuje srce človeku; z oljem svetlo dela čelo, in z jedjo podpira srce človeku.

16 Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,

Siti se drevje Gospodovo; cedre na Libanonu, katere je vsadil;

17 що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.

(Kjer gnezdijo tički), jelke prebivališče štorklji,

18 Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.

Gore previsoke divjim kozlom, skale prebivališče gorskim mišim.

19 і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.

Postavil je mesec za čase gotove, solnce, ki pozna záhod svoj.

20 Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —

Temé narejaš, da je noč, ko prilezejo vse gozdne živali.

21 рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.

Mladi levi rjoveč po plenu, in iskajoč od Boga mogočnega hrane svoje.

22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.

O solnčnem vzhodu se poskrijejo in ležé v brlogih svojih.

23 Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.

Človek gre na delo svoje, in na polje svoje do večera.

24 Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!

Kako veličastna so dela tvoja, o Gospod; kako modro si jih naredil vsa; kako polna je zemlja posesti tvoje!

25 Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!

V morji samem velikem in prostornem: tu so lazeče živali, in brez števila živali z velikimi male.

26 Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.

Tod hodijo ladije; som, katerega si ustvaril, igrá se v njem.

27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.

Vse tó čaka tebe, da jim daš živeža o svojem času.

28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.

Ko jim daješ ti, pobirajo; ko jim odpreš roko svojo sitijo se z dobroto.

29 Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.

Ko jim skriješ obličje svoje, zbegajo se; ko jim vzameš sapo, ginejo in povračajo se v svoj prah.

30 Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.

Ko izpuščaš sapo svojo, oživljajo se, obličje obnavljaš zemlji.

31 Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!

Čast bodi Gospodu vekomaj; raduj se, Gospod, v delih svojih!

32 Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!

Ko pogleda na zemljo, trese se ona; ko se dotakne gorâ, kadé se.

33 Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!

Pel bodem Gospodu v življenji svojem; prepeval Bogu svojemu, dokler bodem.

34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!

Prijetno bode o njem premišljevanje moje, radoval se bodem jaz v Gospodu.

35 Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!

Izginejo naj grešniki sè zemlje, in krivičnih več ne bódi; blagoslavljaj, duša moja, Gospoda. Aleluja!