Приповісті 6

1 Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, —

Mans bērns, ja tu priekš sava tuvākā galvojis un roku devis priekš cita,

2 ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст!

Tad tu esi sasaistīts ar savas mutes valodu un savaldzināts ar savas mutes vārdiem.

3 Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й,

Tad dari jel tā mans bērns, un izglābies, ja tu savam tuvākam rokā esi nācis; ej, meties zemē priekš viņa un spied savu tuvāko;

4 не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм,

Nedod savām acīm miega, nedod savām acīm dusas;

5 рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва!

Izglābies kā stirna no viņa rokas un kā putns no mednieka rokas!

6 Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:

Ej pie skudras, sliņķi, skaties viņas ceļus un topi gudrs!

7 нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;

Lai tai nav valdnieka, ne virsnieka, ne kunga,

8 вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.

Tā tomēr savu maizi sagādā vasarā, savu barību sakrāj pļaujamā laikā.

9 Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?

Cik ilgi tu gulēsi, sliņķi? Kad tu celsies no sava miega?

10 Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —

Guli maķenīt, snaudi maķenīt, saliec maķenīt rokas miegā;

11 і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!

Tad tava nabadzība tev pienāks nākdama, un tavs trūkums, kā apbruņots vīrs.

12 Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами,

Nelieša cilvēks ir tāds negants vīrs, kas staigā ar netiklu muti,

13 він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми,

Met ar acīm, piegrūž ar kājām, zīmē ar pirkstiem.

14 в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, —

Netiklība ir viņa sirdī, viņš domā vienmēr uz ļaunu, saceļ ķildas.

15 тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема!

Tādēļ viņam nelaime nāks piepeši, viņš ātri taps satriekts un dziedināšanas nebūs.

16 Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його:

Šās sešas lietas Tas Kungs ienīst, un tā septītā viņam ir negantība:

17 очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють,

Lepnas acis, melu mēle un rokas, kas nenoziedzīgas asinis izlej,

18 серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе,

Sirds, kas negantus nodomus perē; kājas, kas mudīgas uz ļaunu skriet;

19 сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів!

Viltīgs liecinieks, kas droši melus runā, un kas ķildu ceļ starp brāļiem. -

20 Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї!

Mans bērns, glabā sava tēva pamācīšanu un nepamet savas mātes mācību.

21 Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй!

Sasien to allažiņ uz savas sirds un sien to ap savu kaklu.

22 Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе!

Kad tu staigā, tad tā tevi pavadīs; kad tu apgulies, tad tā tevi apsargās, un kad tu uzmodies, tad tā ar tevi runās;

23 Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння,

Jo pamācīšana ir spīdeklis, un mācība gaišums, un kad pārmāca un rāj, tas ir dzīvības ceļš;

24 щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки.

Ka tās tev izsargā no negodīgas sievas, no svešas sievietes mīkstās mēles.

25 Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, —

Nekāro savā sirdī pēc viņas skaistuma, un lai viņa tevi nesagūsta ar savām acīm;

26 Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́...

Jo caur mauku tiek līdz maizes drupekļiem, un vīra sieva tev notvers pat dārgo dzīvību.

27 Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить?

Vai arī uguni var klēpī ņemt, un drēbes nesadegtu?

28 Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її?

Vai uz kvēlošām oglēm var iet un nesadedzinātu kājas?

29 Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї!

Tāpat, kas ieiet pie otra sievas; nesodīts nepaliks, kas to aizskar.

30 Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє, коли він голоду́є,

Zaglim nepiedod vis, ka zog izsalcis, vēderu pildīt.

31 та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому!

Bet pieķerts tas septiņkārt atlīdzinās, visu sava nama padomu tas atdos.

32 Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, —

Kas ar sievu laulību pārkāpj, tam prāta nav; to tik dara, kas sev dzīvību grib nogalināt.

33 побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться,

Tam būs kāviens un kauns un negods bez gala;

34 бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти:

Jo viņas vīra dusmas iekarsušās netaupīs atriebšanas laikā.

35 він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!

Tas nebēdās ne par kādu līdzību(izpirkumu), un nebūs miera, cik dāvanu arī nedotu.