Приповісті 13

1 Син мудрий приймає карта́ння від батька, а насмішник доко́ру не слухає.

Gudrs dēls klausa tēva pārmācīšanai, bet mēdītājs neklausa rāšanai.

2 З плоду уст чоловік споживає добро́, а жадо́ба зрадливих — наси́льство.

Ikviens baudīs labumu no savas mutes augļiem, bet netiklo prieks ir mokas.

3 Хто уста свої стереже́, той душу свою береже́, а хто гу́би свої розпуска́є, — на того поги́біль.

Kas sarga savu muti, tas pasargā savu dvēseli; bet kas muti palaiž, tam briesmīgi klāsies.

4 Пожадає душа лінюха́, та даре́мно, душа ж роботя́щих наси́титься.

Sliņķa dvēsele iekāro, - bet nekā; bet čaklo dvēsele dabū papilnam.

5 Нена́видить праведний слово брехливе, безбожний же чинить лихе, і себе засоро́млює.

Taisnais ienīst melu valodu, bet bezdievīgais paliek kaunā un apsmieklā.

6 Праведність оберігає невинного на дорозі його, а безбожність погу́блює грішника.

Taisnība pasargā to, kas bezvainīgs savā ceļā, bet bezdievība gāž grēkos.

7 Дехто вдає багача́, хоч нічо́го не має, а дехто вдає бідака́, хоч маєток великий у нього.

Cits lielās, ka bagāts, kam nav it nenieka, un cits turas kā nabags, un tam liela manta.

8 Викуп за душу люди́ни — багатство її, а вбогий й доко́ру не чує.

Bagātam, kad apvainojies, par dvēseli jāmaksā; bet kas nabags, tas nedzird draudus.

9 Світло праведних ве́село світить, а світильник безбожних пога́сне.

Taisno gaišums spīdēs priecīgi, bet bezdievīgo spīdeklis apdzisīs.

10 Тільки сварка пихо́ю зчиня́ється, а мудрість із тими, хто ра́диться.

Caur lepnību nāk riešana vien, bet gudrība dara apdomīgus.

11 Багатство, заско́ро здобуте, — поме́ншується, хто ж збирає пома́лу — примно́жує.

Manta vēja grābeklim iet mazumā, bet kas rokā sakrāj, tas to vairo.

12 Задовга надія — неду́га для серця, а бажа́ння, що спо́внюється, — це дерево життя.

Cerība, kas kavējās, grauž sirdi, bet kad nāk, ko gaida, tas ir dzīvības koks.

13 Хто пого́рджує словом Господнім, той шкодить собі, хто ж страх має до заповіді, тому надолу́житься.

Kas par vārdu nebēdā; tas dara sev postu; bet kas mācību tur godā, tam labi klāsies.

14 Наука премудрого — крини́ця життя, щоб віддали́тися від пасток сме́рти.

Gudra vīra mācība ir dzīvības avots, izsargāties no nāves valgiem.

15 Добрий розум прино́сить приємність, а дорога зрадли́вих — погу́ба для них.

Mīlīgs prāts dara patīkamu, bet netikļa ceļš dara sāpes.

16 Кожен розумний за мудрістю робить, а безу́мний глупо́ту показує.

Gudrais (savu darbu) dara apdomīgi, bet ģeķis dara aklus darbus.

17 Безбожний посо́л у нещастя впаде́, а вірний посол — немов лік.

Bezdievīgs kalps iekritīs nelaimē, bet uzticams kalps ir zāles, kas dziedina.

18 Хто ламає поу́ку — убозтво та га́ньба тому́, а хто береже осторо́гу — шанований він.

Kas par mācību nebēdā, tam nāk tukšība un kauns; bet kas pamācīšanu pieņem, tas kļūs godā.

19 Ви́конане побажа́ння приємне душі, а вступи́тись від зла — то оги́да безумним.

Kad notiek, ko cerē, tas dvēselei gards; bet atstāties no ļauna ģeķiem ir negantība.

20 Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришу́є з безу́мним, той лиха набу́де.

Kas draudzējās ar gudriem, tas taps gudrs; bet kas ģeķiem biedrs, tiks postā.

21 Грішників зло доганя́є, а праведним Бог надолу́жить добром.

Nelaime dzīsies grēciniekiem pakaļ, bet taisniem ar labu tiks atmaksāts.

22 Добрий лишає спа́док і ону́кам, маєток же грішника схо́ваний буде для праведного.

Kas ir labs, tā manta nāk uz bērnu bērniem; bet grēcinieka krājums taisnam top pataupīts.

23 Убогому буде багато поживи і з поля невпра́вного, та деякі гинуть з безпра́в'я.

Daudz maizes ir nabagu vagās, bet citi iet postā caur savu netaisnību.

24 Хто стримує різку свою, той нена́видить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для ньо́го карта́ння.

Kas rīksti taupa, tas ienīst savu dēlu; bet kas viņu mīļo, tas to pārmāca drīz.

25 Праведний їсть, скільки схоче душа, живіт же безбожників за́всіди брак відчуває.

Taisnais ēd, kamēr viņa dvēselei gan; bet bezdievīgo vēders paliek tukšs.