Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
I am the man that hath seen affliction by the rod of his wrath.
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
He hath led me, and brought me into darkness, but not into light.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Surely against me is he turned; he turneth his hand against me all the day.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
My flesh and my skin hath he made old; he hath broken my bones.
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
He hath besieged me, and surrounded me with gall and travail.
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
He hath set me in dark places, as they that are dead of old.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
He hath hedged me about, that I cannot get out: he hath made my chain heavy.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Also when I cry and shout, he shutteth out my prayer.
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
He hath inclosed my ways with hewn stone, he hath made my paths crooked.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
He was to me as a bear lying in wait, and as a lion in secret places.
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
He hath turned aside my ways, and pulled me in pieces: he hath made me desolate.
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
He hath bent his bow, and set me as a mark for the arrow.
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
He hath caused the arrows of his quiver to enter into my reins.
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
I was a derision to all my people; and their song all the day.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
He hath filled me with bitterness, he hath made me drunk with wormwood.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
He hath also broken my teeth with gravel stones, he hath covered me with ashes.
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
And thou hast removed my soul far off from peace: I forgot prosperity.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
And I said, My strength and my hope hath perished from the LORD:
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Remembering my affliction and my misery, the wormwood and the gall.
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
My soul hath them still in remembrance, and is humbled in me.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
This I recall to my mind, therefore have I hope.
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
It is of the LORD’S mercies that we are not consumed, because his compassions fail not.
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
They are new every morning: great is thy faithfulness.
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
The LORD is my portion, saith my soul; therefore will I hope in him.
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
The LORD is good to them that wait for him, to the soul that seeketh him.
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
It is good that a man should both hope and quietly wait for the salvation of the LORD.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
It is good for a man that he should bear the yoke in his youth.
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
He sitteth alone and keepeth silence, because he hath borne it upon him.
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
He putteth his mouth in the dust; if there may be hope.
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
He giveth his cheek to him that smiteth him: he is filled full with reproach.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
For the Lord will not cast off for ever:
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
But though he causeth grief, yet will he have compassion according to the multitude of his mercies.
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
For he doth not afflict willingly nor grieve the children of men.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
To crush under his feet all the prisoners of the earth,
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
To turn aside the right of a man before the face of the most High,
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
To subvert a man in his cause, the Lord approveth not.
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Who is he that saith, and it cometh to pass, when the Lord commandeth it not?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Out of the mouth of the most High proceedeth not evil and good?
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Why doth a living man complain, a man for the punishment of his sins?
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Let us search and try our ways, and turn again to the LORD.
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Let us lift up our heart with our hands to God in the heavens.
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
We have transgressed and have rebelled: thou hast not pardoned.
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Thou hast covered with anger, and persecuted us: thou hast slain, thou hast not pitied.
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Thou hast covered thyself with a cloud, that our prayer should not pass through.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Thou hast made us as the offscouring and refuse in the midst of the people.
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
All our enemies have opened their mouths against us.
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Fear and a snare is come upon us, desolation and destruction.
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
My eye runneth down with rivers of water for the destruction of the daughter of my people.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
My eye trickleth down, and ceaseth not, without any intermission,
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
Till the LORD shall look down, and behold from heaven.
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
My eye affecteth my heart because of all the daughters of my city.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
My enemies chased me hard, like a bird, without cause.
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
They have cut off my life in the dungeon, and cast a stone upon me.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
Waters flowed over my head; then I said, I am cut off.
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
I called upon thy name, O LORD, out of the low dungeon.
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Thou hast heard my voice: hide not thy ear at my breathing, at my cry.
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Thou drewest near in the day that I called upon thee: thou saidst, Fear not.
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
O Lord, thou hast pleaded the causes of my soul; thou hast redeemed my life.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
O LORD, thou hast seen my wrong: judge thou my cause.
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Thou hast seen all their vengeance and all their imaginations against me.
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Thou hast heard their reproach, O LORD, and all their imaginations against me;
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
The lips of those that rose up against me, and they plot against me all the day.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Behold their sitting down, and their rising up; I am their music.
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Render to them a recompence, O LORD, according to the work of their hands.
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Give them sorrow of heart, thy curse to them.
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
Persecute and destroy them in anger from under the heavens of the LORD.
