Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Rəbbin qəzəb dəyənəyindən Mən əzab çəkirəm,
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
O məni apardı, İşıqda deyil, qaranlıqda gəzdirdi.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Bütün gün – dəfələrlə qaldırdığı əli Mənə qarşıdır.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Ətimi, dərimi çürütdü, Sümüklərimi sındırdı.
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Məni əzabla, cəfa ilə sarıdı, Mühasirəyə saldı.
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Çoxdan ölüb-gedənlər kimi Məni zülmətdə yaşatdı.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Ətrafımı hər tərəfdən hasara aldı, Məni zəncirləyib, qaça bilmirəm.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Fəryad edib mən imdad istəyərkən O, duamın qarşısına sədd çəkdi.
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Yonma daşlarla yollarımı kəsdi, Onları dolaşdırdı.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Mənə ayı kimi pusqu düzəldir, Gizlənib aslan kimi məni güdür.
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Yoldan sürükləyib məni parçaladı, Çarəsiz hala saldı.
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Kamanının yayını çəkdi, Məni Özü üçün bir hədəf etdi.
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
Çəkib oxdanından ox atdı, Böyrəyimə sapladı.
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Gün boyu xalqımın gülüş hədəfinə döndüm, Məzhəkəli nəğmə ilə məni ələ salırlar.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
O, acı otlardan mənə doyunca yedirtdi, Yovşan suyunu içirtdi.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Dişlərimi çınqılla qırdı, Kül içində məni diz çökdürtdü.
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
Salamatlıqdan canımı uzaq etdi, Yaxşılığı unutdum.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
Dedim: «Üzərimdən əzəmətim getdi, Rəbdən ümidim kəsildi».
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Əzabımı və sərgərdanlığımı, Acı yovşanı və zəhəri yada sal.
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Daim onları xatırlayıram, Ona görə köksümdən ürəyim üzülür.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Amma bunları yada salarkən Məndə ümid yaranır.
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Rəbbin məhəbbətinə görə məhv olmadıq, Çünki mərhəməti tükənməzdir.
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
Hər səhər bunlar təzələnir, Sənin sədaqətin böyükdür.
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
Öz-özümə deyirəm: «Rəbb mənim nəsibimdir», Ona görə Rəbbə ümid bəsləyirəm.
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Rəbb Ona güvənənlərə, Onu axtaran könüllərə xeyirxahdır.
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Rəbbə ümid bəsləmək, Sakitcə bizə qurtuluş verməsini gözləmək nə yaxşıdır.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
Yaxşı olar ki, insan Boyunduruğunu gənc yaşından daşısın.
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
Qoy susub tənha otursun, Axı Rəbb boynuna boyunduruq salıb.
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
Üzünü yerə sürtsün, Bəlkə hələ ümid var.
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
İzin versin, qoy sifətinə vursunlar, Qoy ona doyunca böhtan atsınlar.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
Çünki Xudavənd əbədilik Bizi Özündən kənar etməz.
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
Qəm-qüssə versə belə, Bol məhəbbətinə görə rəhmə gələr.
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
Çünki ürəkdən istəyərək bəşər övladlarına əzab verməz, Heç kimi kədərləndirməz.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Dünyadakı bütün əsirlərin ayaq altında əzilməsini,
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
Haqq-Taalanın hüzurunda insanın Öz haqlarından məhrum olmasını,
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
İnsanın ədalətdən məhrum olmasını Xudavənd heç görmürmü?
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Xudavənd əmr verməsə, Kimin dediyi həyata keçər?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Həm xeyir, həm də şər, Haqq-Taalanın əmri ilə gələr.
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Öz günahının cəzasından Sağ qalan insan niyə şikayətlənir?
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Qoy yollarımıza diqqətlə baxaq, Rəbbə yenidən üz tutaq.
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Göylərdəki Allaha əllərimizi, Həm də ürəklərimizi açaq.
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Deyək: «Biz qanunsuzluq və üsyankarlıq etdik, Bunu bizə bağışlamadın».
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Qəzəbə bürünmüsən, bizi təqib etmisən, Aman vermədən öldürmüsən.
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Özünə buludlardan örtük çəkdin, Onların arasından dua keçmir.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Xalqlar arasında Bizi zibilə, tullantıya çevirmisən.
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Bütün düşmənlərimizin bizə qarşı Ağızları açıldı.
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Dəhşət və çuxur, Məhv və qırğın birlikdə başımıza gəldi.
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Qırılan əziz xalqıma görə Gözlərimdən sel kimi yaş axdı.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
Dinmədən, dayanmadan Gözlərimdən yaş axacaq,
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
Rəbb göylərdən aşağıya baxana qədər, Olanları görənə qədər.
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Şəhərimdəki hər qızın taleyini görərkən Ürəyimi kədər bürüyür.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Nahaq yerə mənə düşmən olanlar Məni quş tək ovladılar.
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Quyuya salıb məni öldürmək istədilər, Daşqalaq etdilər.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
Sular başımdan aşdı, Dedim: «Ömrüm sona çatdı».
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Ya Rəbb, ismini O quyunun dibindən səslədim.
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
«Qulağını tıxama, fəryadımı dinlə» deyərkən Səsimi eşitdin.
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Səni çağıranda yanıma gəldin, Mənə «qorxma» söylədin.
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Ey Xudavənd, mənim əməlimə baxdın, Həyatımı satın aldın.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
Ya Rəbb, başıma gətirdikləri şəri gördün, Bu iş barədə hökmünü ver.
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Mənə bəslədikləri kini, Mənə qarşı qurulan fəndləri gördün.
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Ya Rəbb, mənə etdikləri həqarəti eşitdin, Əleyhimə fənd qururlar.
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
Əleyhdarlarımın pıçıltısını, Gün boyu mənə qarşı mırıltısını eşitdin.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Onların oturuşuna-duruşuna bax, Onlara məzhəkə nəğməsi olmuşam.
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Ya Rəbb, onların əllərinin əməllərinə görə Əvəzini verəcəksən.
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Onların qəlbini inadkar et, Qoy lənətin onların üstünə gəlsin.
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
Ya Rəbb, qəzəbinlə onları qov, Səma altından məhv edib at!
