Йов 6

1 А Йов відповів та й сказав:

Ījabs atbildēja un sacīja:

2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,

Kaut manas vaimanas ar svaru svērtu un turpretī manas bēdas svaru kausā liktu!

3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!

Jo tās tagad ir grūtākas nekā jūras smiltis, tāpēc mana mute muld.

4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...

Jo tā Visuvarenā bultas ir iekš manis, mans gars dzer viņu ugunis, Dieva briesmas karo pret mani.

5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?

Vai gan meža ēzelis zviedz, kad tam ir zāle? Vai vērsis mauj, kad tam sava barība?

6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?

Vai jēlu var ēst bez sāls? Vai ir gardums olas baltumā?

7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.

Ko mana dvēsele negribēja aizskart, tā nu ir mana bēdu barība.

8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!

Kaut mana lūgšana notiktu, un Dievs man dotu, ko es gaidu,

9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —

Kaut Dievs mani sadauzītu, kaut tas Savu roku izstieptu un mani satriektu!

10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!

Tas man vēl būtu par prieku, un es vēl savās nežēlīgās sāpēs būtu līksms, ka neesmu aizliedzis tā Svētā vārdus.

11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?

Kāds ir mans spēks, ka es vēl varētu cerēt, un kāds ir mans gals, ka manai dvēselei būtu jāpaciešās?

12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?

Vai mans spēks ir akmeņu spēks, vai mana miesa ir varš?

13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?

Vai man palīga netrūkst pavisam, un vai man padoms nav visai pagalam?

14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.

Izsamisušam žēlastības vajag no sava drauga, citādi tas arī tā Visuvarenā bijāšanu atmet.

15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,

Mani brāļi mani pieviļ kā strauts, kā strauta ūdeņi, kas notek;

16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.

Sajukuši tie bija ar ledu, un sasniguši ar sniegu, -

17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.

Tai laikā, kad karstums tos spiež, tad tie izsīkst, kad karsts metās, tad tie iznīkst no savas vietas.

18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.

Viņu ceļi griežas sānis, tie iet uz tuksnesi un izzūd.

19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.

Uz tiem skatās ceļa ļaudis no Temas un cer Šebas ceļa gājēji.

20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.

Tie paliek kaunā ar tādu cerību un nosarkst, tur nonākdami.

21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!

Tiešām nu jūs neesat it nekas, redzat briesmas un iztrūcinājāties.

22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,

Vai es jeb kad sacīju: nesiet man un dodiet man dāvanas no sava padoma?

23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“

Jeb glābiet mani no ienaidnieka rokas un pestījiet mani no varas darītāju rokas?

24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.

Mācat mani, es cietīšu klusu, un pierādiet man, kur es maldījies.

25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?

Cik spēcīgi ir taisni vārdi, bet ko norāj jūsu rāšana;

26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,

Vai jūs esat apņēmušies vārdus aprāt? Vējam pieder izsamisuša vārdi.

27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!

Vai arī bāriņam gribat valgus mest un bedri rakt savam tuvākam.

28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.

Bet nu, lūdzami, uzlūkojiet mani, jums acīs tiešām es nemelošu.

29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!

Atbildiet jel, lai nenotiek netaisnība, atbildiet, jo mana taisnība vēl stāv.

30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?

Vai tad uz manas mēles būs netaisnība, vai mana mute nemanīs, kas ir blēdība?