Йов 6

1 А Йов відповів та й сказав:

Odpovídaje pak Job, řekl:

2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,

Ó kdyby pilně zváženo bylo hořekování mé, a bída má na váze aby spolu vyzdvižena byla.

3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!

Jistě že by se nad písek mořský těžší ukázala, pročež mi se i slov nedostává.

4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...

Nebo střely Všemohoucího vězí ve mně, jejichž jed vysušil ducha mého, a hrůzy Boží bojují proti mně.

5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?

Zdaliž řve divoký osel nad mladistvou travou? Řve-liž vůl nad picí svou?

6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?

Zdaliž jedí to, což neslaného jest, bez soli? Jest-liž chut v věci slzké?

7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.

Ach, kterýchž se ostýchala dotknouti duše má, ty jsou již bolesti těla mého.

8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!

Ó by se naplnila žádost má, a aby to, čehož očekávám, dal Bůh,

9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —

Totiž, aby se líbilo Bohu setříti mne, vztáhnouti ruku svou, a zahladiti mne.

10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!

Neboť mám ještě, čím bych se potěšoval, (ačkoli hořím bolestí, aniž mne Bůh co lituje), že jsem netajil řečí Nejsvětějšího.

11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?

Nebo jaká jest síla má, abych potrvati mohl? Aneb jaký konec můj, abych prodlel života svého?

12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?

Zdali síla má jest síla kamenná? Zdali tělo mé ocelivé?

13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?

Zdaliž pak obrany mé není při mně? Aneb zdravý soud vzdálen jest ode mne,

14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.

Proti tomu, jehož lítostivost k bližnímu mizí, a kterýž bázeň Všemohoucího opustil?

15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,

Bratří moji zmýlili mne jako potok, pominuli jako prudcí potokové,

16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.

Kteříž kalní bývají od ledu, a v nichž se kryje sníh.

17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.

V čas horka vysychají; když sucho bývá, mizejí z místa svého.

18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.

Sem i tam roztěkají se od toku svého obecného, v nic se obracejí a hynou.

19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.

To vidouce houfové jdoucích z Tema, zástupové Sabejských, jenž naději měli v nich,

20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.

Zastyděli se, že v nich doufali; nebo přišedše až k nim, oklamáni jsou.

21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!

Tak zajisté i vy byvše, ne jste; vidouce potření mé, děsíte se.

22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,

Zdali jsem řekl: Přineste mi, aneb z zboží svého udělte darů pro mne?

23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“

Aneb: Vysvoboďte mne z ruky nepřítele, a z ruky násilníků vykupte mne?

24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.

Poučte mne, a budu mlčeti, a v čem bych bloudil, poslužte mi k srozumění.

25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?

Ó jak jsou pronikavé řeči upřímé! Ale co vzdělá obviňování vaše?

26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,

Zdali jen z slov mne viniti myslíte, a převívati řeči choulostivého?

27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!

Také i na sirotka se obořujete, anobrž jámu kopáte příteli svému.

28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.

A protož nyní chtějtež popatřiti na mne, a suďte, klamám-liť před oblíčejem vaším.

29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!

Napravte se, prosím, nechť není nepravostí; napravte se, pravím, a tak poznáte, žeť jest spravedlnost v té řeči mé.

30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?

A jest-li na jazyku mém nepravost, neměl-liž bych, čitedlen býti bíd?