Йов 5
1 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
Sauc jel, vai būs kāds, kas tev atbild? Un pie kura no svētiem tu gribi griezties?
2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
Jo sirdēsti nokauj ģeķi, un pārsteigšanās nonāvē nejēgu.
3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
Es redzēju ģeķi iesakņotu, bet piepeši nolādēju viņa namu.
4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
Viņa bērni palika tālu no pestīšanas un tapa satriekti vārtos, un nebija glābēja.
5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
Viņa pļāvumu ēda izsalkuši, un pat no ērkšķu vidus to lasīja, un laupītāji aprija viņa padomu.
6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
Jo no pīšļiem neizaug nelaime, un no zemes neizplaukst grūtums.
7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
Bet cilvēks uz grūtumu piedzimst, kā dzirksteles no oglēm paceļas skraidīt.
8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
Bet es meklētu to stipro Dievu un Dievam pavēlētu savas lietas.
9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
Viņš dara lielas lietas, kas nav izprotamas, un brīnumus, ko nevar skaitīt.
10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
Viņš dod lietu virs zemes un ūdenim liek nākt pār druvām.
11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
Zemos Viņš liek augstā vietā, un bēdīgie tiek celti laimē.
12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
Viņš iznīcina viltniekiem padomu, ka viņu rokas nekā derīga nevar padarīt.
13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
Viņš satver gudros viņu viltībā, un netikliem padoms ātri krīt.
14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
Pa dienu tie skraida tumsā, un dienas vidū tie grābstās kā naktī.
15 І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
Bet Viņš izglābj no zobena, no viņu mutes, un to bēdīgo no varenā rokas.
16 і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
Tā nabagam nāk cerība, bet blēdībai būs turēt muti.
17 Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
Redzi, svētīgs tas cilvēks, ko Dievs pārmāca, tāpēc neņem par ļaunu tā Visuvarenā pārmācību.
18 Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
Jo Viņš ievaino un atkal sasien, Viņš sadauza, un Viņa roka dziedina.
19 В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
Sešās bēdās Viņš tevi izglābs, un septītā tevi ļaunums neaizskars.
20 Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
Bada laikā Viņš tevi izpestīs no nāves, un kara laikā no zobena cirtieniem.
21 Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
No ļaunām mēlēm tu tapsi paglābts, un nebīsies no posta, kad tas nāks.
22 З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
Postīšanā un badā tu smiesies, un no zemes zvēriem tu nebīsies.
23 Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
Jo tev būs derība ar akmeņiem tīrumā, un zvēri laukā turēs ar tevi mieru.
24 І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
Un tu samanīsi, ka tavs dzīvoklis mierā, un apraudzīsi savu namu un trūkuma nebūs.
25 І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
Un tu samanīsi, ka tava dzimuma būs daudz, un tavi pēcnākamie kā zāle virs zemes.
26 І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
Vecumā tu iesi kapā, tā kā kūlīšus ieved savā laikā.
27 Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
Redzi, to mēs esam izmeklējuši, tā tas ir; klausi tu un ņem to labi vērā.
