Йов 5

1 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?

Rufe nur! Giebt's einen, der dir Antwort gäbe? und an wen unter den Heiligen wolltest du dich wenden?

2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!

Denn den Thoren mordet sein Unmut, und den Albernen tötet sein Eifern.

3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.

Ich habe einen Thoren festgewurzelt gesehen, verwünschte aber plötzlich seine Stätte.

4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!

Seinen Kindern bleibt die Hilfe fern; sie müssen sich zertreten lassen im Thor, und keiner errettet sie.

5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!

Seine Ernte verzehrt der Hungrige - selbst aus den Dornen holt er sie heraus - und Durstige schnappen nach seinem Gut.

6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —

Denn Unheil wächst nicht aus dem Staub hervor, noch sprießt das Elend aus dem Boden:

7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.

Nein, der Mensch ist zum Elend geboren, so wie der Flamme Kinder aufwärts fliegen.

8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —

Ich aber würde mich an den Allmächtigen wenden und meine Sache Gott vorlegen,

9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,

der große Dinge thut, die unerforschlich, und Wunder, die unzählbar sind:

10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,

Der der Erde Regen schenkt und Wasser auf die Fluren sendet,

11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.

der Niedrige hoch emporhebt, und Trauernde erfahren hohes Heil.

12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,

Er vereitelt die Pläne der Listigen, daß ihre Hände nichts Beständiges schaffen.

13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —

Er fängt die Klugen in ihrer eignen List, und der Verschlagenen Anschlag überstürzt sich.

14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!

Am hellen Tage stoßen sie auf Finsternis und wie zur Nachtzeit tappen sie am Mittag.

15 І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,

So rettet er vom Schwert, aus ihrem Rachen, und aus der Gewalt des Starken den Armen.

16 і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!

So geht dem Schwachen Hoffnung auf, und die Bosheit schließt ihr Maul.

17 Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:

O, glücklich der Mann, den Gott zurechtweist! - so verschmähe nicht die Zucht des Allmächtigen!

18 Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!

Denn er verwundet, doch er verbindet auch; er zerschlägt, und seine Hände heilen.

19 В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:

Aus sechs Nöten errettet er dich, und in sieben trifft dich kein Unheil.

20 Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.

Bei Hungersnot errettet er dich vom Tode und im Kriege von den Streichen des Schwerts.

21 Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.

Vor der Zunge Geißel bist du geborgen, hast nichts zu fürchten, wenn Verheerung naht.

22 З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.

Der Verheerung und der Teuerung kannst du lachen, die wilden Tiere brauchst du nicht zu fürchten.

23 Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.

Denn mit des Feldes Steinen bist du im Bunde, und die wilden Tiere sind mit dir befreundet.

24 І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.

Und so wirst du erfahren, daß wohlbehalten dein Zelt: du musterst deine Behausung und vermissest nichts.

25 І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!

Du wirst erfahren, daß deine Nachkommen zahlreich sind, und deine Sprossen wie das Gras der Flur.

26 І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!

In Vollreife gehst du zum Grabe ein, gleichwie die Garbe hinaufgebracht wird zu ihrer Zeit.

27 Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“

Siehe, das ist's, was wir erforscht, so ist's! Vernimm es und beherzige es wohl!