Йов 3

1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.

Après cela, Job ouvrit sa bouche et maudit son jour.

2 І Йов заговорив та й сказав:

Et Job prit la parole et dit:

3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“

Périsse le jour auquel je naquis, et la nuit qui dit: Un homme a été conçu!

4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.

Ce jour-là, qu’il soit ténèbres; que Dieu ne s’en enquière pas d’en haut, et que la lumière ne resplendisse pas sur lui!

5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!

Que les ténèbres et l’ombre de la mort le réclament; que les nuées demeurent sur lui; que ce qui assombrit les jours le terrifie!

6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!

Cette nuit-là, que l’obscurité s’en empare; qu’elle ne se réjouisse point parmi les jours de l’année, qu’elle n’entre pas dans le nombre des mois!

7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!

Voici, que cette nuit-là soit stérile; que les cris de joie n’y entrent pas!

8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!

Que ceux qui maudissent le jour la maudissent, ceux qui sont prêts à réveiller Léviathan!

9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —

Que les étoiles de son crépuscule soient obscurcies; qu’elle attende la lumière, et qu’il n’y en ait point, et qu’elle ne voie pas les cils de l’aurore!

10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!

Parce qu’elle n’a pas fermé les portes du sein qui m’a porté, et n’a pas caché la misère de devant mes yeux.

11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?

Pourquoi ne suis-je pas mort dès la matrice, n’ai-je pas expiré quand je sortis du ventre?

12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?

Pourquoi les genoux m’ont-ils rencontré, et pourquoi les mamelles, pour les téter?

13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок

Car maintenant je serais couché et je serais tranquille, je dormirais: alors j’aurais du repos,

14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,

Avec les rois et les conseillers de la terre qui se bâtissent des solitudes,

15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!

Ou avec les princes qui ont de l’or, qui ont rempli d’argent leurs maisons;

16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?

Ou, comme un avorton caché, je n’aurais pas été, – comme les petits enfants qui n’ont pas vu la lumière.

17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,

Là, les méchants ont cessé leur tumulte, et là ceux dont les forces sont épuisées par la fatigue sont en repos;

18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!

Les prisonniers demeurent ensemble tranquilles, ils n’entendent pas la voix de l’exacteur;

19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...

Là sont le petit et le grand, et le serviteur libéré de son maître.

20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,

Pourquoi la lumière est-elle donnée au misérable, et la vie à ceux qui ont l’amertume dans l’âme,

21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,

À ceux qui attendent la mort, et elle n’est pas là, – qui la cherchent plus que des trésors cachés,

22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,

Qui se réjouissent jusqu’aux transports [et] sont dans l’allégresse, parce qu’ils ont trouvé le sépulcre, –

23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?

À l’homme de qui le chemin est caché et que Dieu a enfermé de toutes parts?

24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,

Car mon gémissement vient avant mon pain, et mes rugissements débordent comme des eaux.

25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.

Car j’ai eu une crainte, et elle est venue sur moi, et ce que j’appréhendais m’est arrivé.

26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“

Je n’étais pas en sécurité, et je n’étais pas tranquille ni en repos, et le trouble est venu.