Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
After this Job opened his mouth, and cursed the day of his birth.
2 І Йов заговорив та й сказав:
Job answered:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
“Let the day perish in which I was born, the night which said, ‘There is a boy conceived.’
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Let that day be darkness. Don’t let God from above seek for it, neither let the light shine on it.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Let darkness and the shadow of death claim it for their own. Let a cloud dwell on it. Let all that makes the day black terrify it.
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
As for that night, let thick darkness seize on it. Let it not rejoice among the days of the year. Let it not come into the number of the months.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Behold, let that night be barren. Let no joyful voice come therein.
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Let them curse it who curse the day, who are ready to rouse up leviathan.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Let the stars of its twilight be dark. Let it look for light, but have none, neither let it see the eyelids of the morning,
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
because it didn’t shut up the doors of my mother’s womb, nor did it hide trouble from my eyes.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
“Why didn’t I die from the womb? Why didn’t I give up the spirit when my mother bore me?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Why did the knees receive me? Or why the breast, that I should nurse?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
For now I should have lain down and been quiet. I should have slept, then I would have been at rest,
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
with kings and counselors of the earth, who built up waste places for themselves;
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
or with princes who had gold, who filled their houses with silver;
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
or as a hidden untimely birth I had not been, as infants who never saw light.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
There the wicked cease from troubling. There the weary are at rest.
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
There the prisoners are at ease together. They don’t hear the voice of the taskmaster.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
The small and the great are there. The servant is free from his master.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
“Why is light given to him who is in misery, life to the bitter in soul,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
who long for death, but it doesn’t come; and dig for it more than for hidden treasures,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
who rejoice exceedingly, and are glad, when they can find the grave?
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Why is light given to a man whose way is hidden, whom God has hedged in?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
For my sighing comes before I eat. My groanings are poured out like water.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
For the thing which I fear comes on me, that which I am afraid of comes to me.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
I am not at ease, neither am I quiet, neither do I have rest; but trouble comes.”
