Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
After this Job opened his mouth, and cursed his day.
2 І Йов заговорив та й сказав:
And Job spoke, and said,
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Let the day perish when I was born, and the night in which it was said, There is a man child conceived.
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Let that day be darkness; let not God regard it from above, neither let the light shine upon it.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Let darkness and the shadow of death stain it; let a cloud dwell upon it; let the blackness of the day terrify it.
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
As for that night, let darkness seize upon it; let it not be joined to the days of the year, let it not come into the number of the months.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Lo, let that night be solitary, let no joyful voice come in it.
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Let them curse it that curse the day, who are ready to raise up their mourning.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Let the stars of its twilight be dark; let it look for light, but have none; neither let it see the dawning of the day:
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Because it shut not up the doors of my mother’s womb, nor hid sorrow from my eyes.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Why died I not from the womb? why did I not give up the ghost when I came out of the womb?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Why did the knees receive me? or why the breasts that I should be nursed?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
For now should I have lain still and been quiet, I should have slept: then had I been at rest,
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
With kings and counsellors of the earth, who built desolate places for themselves;
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Or with princes that had gold, who filled their houses with silver:
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Or as an hidden untimely birth I had not been; as infants which never saw light.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
There the wicked cease from troubling; and there the weary are at rest.
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
There the prisoners rest together; they hear not the voice of the oppressor.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
The small and great are there; and the servant is free from his master.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Why is light given to him that is in misery, and life to the bitter in soul;
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Who long for death, but it cometh not; and dig for it more than for hid treasures;
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Who rejoice exceedingly, and are glad, when they can find the grave?
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Why is light given to a man whose way is hid, and whom God hath hedged in?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
For my sighing cometh before I eat, and my roarings are poured out like the waters.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
For the thing which I greatly feared hath come upon me, and that which I feared hath come to me.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
I was not in safety, neither had I rest, neither was I quiet; yet trouble came.
