Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Man that is born of a woman is of few days, and full of trouble.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
He cometh forth like a flower, and withereth; he fleeth also as a shadow, and continueth not.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
And dost Thou open Thine eyes upon such a one, and bringest me into judgment with Thee?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Who can bring a clean thing out of an unclean? not one.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Seeing his days are determined, the number of his months is with Thee, and Thou hast appointed his bounds that he cannot pass;
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Look away from him, that he may rest, till he shall accomplish, as a hireling, his day.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
For there is hope of a tree, if it be cut down, that it will sprout again, and that the tender branch thereof will not cease.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Though the root thereof wax old in the earth, and the stock thereof die in the ground;
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
Yet through the scent of water it will bud, and put forth boughs like a plant.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
But man dieth, and lieth low; yea, man perisheth, and where is he?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
As the waters fail from the sea, and the river is drained dry;
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
So man lieth down and riseth not; till the heavens be no more, they shall not awake, nor be roused out of their sleep.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Oh that Thou wouldest hide me in the nether-world, that Thou wouldest keep me secret, until Thy wrath be past, that Thou wouldest appoint me a set time, and remember me! — (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
If a man die, may he live again? All the days of my service would I wait, till my relief should come —
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Thou wouldest call, and I would answer Thee; Thou wouldest have a desire to the work of Thy hands.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
But now Thou numberest my steps, Thou dost not even wait for my sin;
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
My transgression is sealed up in a bag, and Thou heapest up mine iniquity.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
And surely the mountain falling crumbleth away, and the rock is removed out of its place;
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
The waters wear the stones; the overflowings thereof wash away the dust of the earth; so Thou destroyest the hope of man.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Thou prevailest for ever against him, and he passeth; Thou changest his countenance, and sendest him away.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
His sons come to honour, and he knoweth it not; and they are brought low, but he regardeth them not.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
But his flesh grieveth for him, and his soul mourneth over him.
