Ісая 2

1 Слово, що його бачив Іса́я, син Амо́сів, про Юдею та про Єрусалим:

Реч која дође у утвари Исаији сину Амосовом за Јуду и за Јерусалим.

2 І ста́неться на кінці днів, мі́цно поста́влена буде гора́ дому Господнього на шпилі́ гір, і пі́днята буде вона понад згі́р'я, — і поли́нуть до неї всі люди.

Биће у потоња времена гора дома Господњег утврђена уврх гора и узвишена изнад хумова, и стицаће се к њој сви народи.

3 І пі́дуть числе́нні наро́ди та й скажуть: „Ходіть та збері́мось на го́ру Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчи́ть, і ми пі́демо стежка́ми Його! Бо ви́йде з Сіону Зако́н, і слово Господнє — з Єрусалиму“.

И ићи ће многи народи говорећи: Ходите да идемо на гору Господњу, у дом Бога Јаковљевог, и учиће нас својим путевима, и ходићемо стазама Његовим. Јер ће из Сиона изаћи закон, и реч Господња из Јерусалима.

4 І Він бу́де судити між лю́дьми, і буде числе́нні наро́ди розсу́джувати. І мечі́ свої перекую́ть вони на лемеші́, а списи́ свої — на серпи́. Не піді́йме меча народ проти наро́ду, і більше не бу́дуть навча́тись війни́!

И судиће међу народима, и караће многе народе, те ће расковати мачеве своје на раонике, и копља своја на српове, неће дизати мача народ на народ, нити ће се више учити боју.

5 Доме Яковів, — ідіть, і попросту́ємо в світлі Господньому!

Доме Јаковљев, ходи да идемо по светлости Господњој.

6 Бо Ти був покинув наро́да Свого, дім Яковів, — бо по́вні безла́ддя зо схо́ду вони, та ворожби́тів, немов филисти́мляни, і наклада́ють із ді́тьми чужи́нців.

Али си оставио свој народ, дом Јаковљев, јер су пуни зала источних и гатају као Филистеји, и мили су им синови туђински.

7 І напо́внився край його срі́блом та золотом, — і немає кінця́ його ска́рбам. І напо́внився край його кі́ньми, — і немає кінця колесни́цям його́.

И земља је њихова пуна сребра и злата, и благу њиховом нема краја; земља је њихова пуна коња, и колима њиховим нема краја.

8 І напо́внився край його і́долами, — він кла́няється ділу рук своїх, тому́, що зробили були́ Його па́льці, —

Пуна је земља њихова идола; делу руку својих клањају се, што начинише прсти њихови.

9 і поклонилась люди́на, і чоловік упокори́вся. А Ти їм не дару́й!

И клањају се прости људи, и савијају се главни људи; немој им опростити.

10 Іди в скелю, і сховайся у по́рох від стра́ху Господнього, і від пишноти́ Його ве́личі!

Уђи у стену, и сакриј се у прах од страха Господњег и од славе величанства Његовог.

11 Горді о́чі люди́ни поникнуть, і буде обни́жена лю́дська високість, — і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня!

Поносите очи човечје понизиће се, и висина људска угнуће се, а Господ ће сам бити узвишен у онај дан.

12 Бо настане день Господа Савао́та на все горде й високе, і на все ви́сунене, — і пони́жене буде воно,

Јер ће доћи дан Господа над војскама на све охоле и поносите и на сваког који се подиже, те ће бити понижени,

13 і на всі ке́дри лива́нські, високі та ви́сунені, і на всіля́кі баша́нські дуби́,

И на све кедре ливанске велике и високе и на све храстове васанске,

14 і на всі го́ри високі, і на всі згір'я підне́сені,

И на све горе високе и на све хумове издигнуте,

15 і на всі ба́шти високі, і на всі му́ри стрімкі,

И на сваку кулу високу и на сваки зид тврди,

16 і на всі кораблі із Таршішу, і на все, на що ди́вимося пожадли́во!

И на све лађе тарсиске и на све ликове миле.

17 І пони́зиться гордість люди́ни, й обни́жена буде високість люде́й, — і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня,

Тада ће се поноситост људска угнути и висина се људска понизити, и Господ ће сам бити узвишен у онај дан.

18 а бо́жища зо́всім ми́нуться!

И идола ће нестати сасвим.

19 І вони пі́дуть до ске́льних пече́р та до по́роху в ями від стра́ху Господнього і від пишноти́ Його ве́личі, коли при́йде Він о́страх збудити на землі!

И људи ће ићи у пећине камене и у рупе земаљске од страха Господњег и од славе величанства Његовог, кад устане да потре земљу.

20 Покине люди́на того дня божкі́в своїх срібних і божкі́в своїх золотих, що собі нароби́ла була́, щоб вклоня́тись крота́м і кажана́м,

Тада ће бацити човек идоле своје сребрне и идоле своје златне, које начини себи да им се клања, кртицама и слепим мишевима,

21 щоб піти у пече́ри й розщілини ске́льні від стра́ху Господнього і від слави вели́ччя Його́, коли при́йде Він о́страх збуди́ти на землі!

Улазећи у раселине камене и у пећине камене од страха Господњег и од славе величанства Његовог, кад устане да потре земљу.

22 Відки́нься ж собі від люди́ни, що ві́ддих у носі її, бо за́що її поважа́ти?

Прођите се човека, коме је дах у носу; јер шта вреди?