1 Самуїлова 18
1 І сталося, як скінчи́в він говорити до Саула, то Йоната́нова душа зв'яза́лася з душею Давидовою, — і полюбив його Йонатан, як душу свою.
And it came to pass, when he had finished speaking to Saul, that the soul of Jonathan was knit with the soul of David, and Jonathan loved him as his own soul.
2 І того дня взяв його Сау́л, і не пустив його вернутися до дому його ба́тька.
And Saul took him that day, and would let him go no more home to his father’s house.
3 І склав Йоната́н із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою.
Then Jonathan and David made a covenant, because he loved him as his own soul.
4 І зняв Йоната́н із себе плаща́, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання́ своє, і все аж до меча свого, і аж до лу́ка свого, і аж до по́яса свого.
And Jonathan stripped himself of the robe that was upon him, and gave it to David, and his garments, even to his sword, and to his bow, and to his belt.
5 І ходив Давид скрізь, куди посилав його Саул, і робив мудро. І настанови́в його Саул над вояка́ми, і він подо́бався усьому наро́дові, а також Сауловим рабам.
And David went out wherever Saul sent him, and behaved himself wisely: and Saul set him over the men of war, and he was accepted in the sight of all the people, and also in the sight of Saul’s servants.
6 І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филисти́млянина, то повихо́дили жінки́ зо всіх Ізраїлевих міст, — щоб співати та танцюва́ти назустріч царя Саула, із бу́бнами, із радістю, та з цимба́лами.
And it came to pass as they came, when David had returned from the slaughter of the Philistine, that the women came out of all the cities of Israel, singing and dancing, to meet king Saul, with tabrets, with joy, and with instruments of music.
7 І викрикували ті жінки́, що грали, та й казали: „Саул повбива́в свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!“
And the women spoke to one another as they played, and said, Saul hath slain his thousands, and David his ten thousands.
8 І дуже запалився Саулів гнів, і та річ була неприє́мна йому, і він сказав: „Давидові дали́ десятки тисяч, а мені дали тисячі, — йому бракує ще тільки царюва́ння!“
And Saul was very angry, and the saying displeased him; and he said, They have ascribed to David ten thousands, and to me they have ascribed thousands: and what can he have more but the kingdom?
9 І від того дня й далі Саул дивився за́здрісним оком на Давида.
And Saul kept a jealous eye on David from that day and onward.
10 І сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став несамови́тий в себе вдома, а Давид грав своєю рукою, як щоденно, а в Сауловій руці був спис.
And it came to pass on the next day, that the evil spirit from God came upon Saul, and he prophesied in the midst of the house: and David played with his hand, as at other times: and there was a javelin in Saul’s hand.
11 І кинув Саул списа, кажучи про себе: „Уда́рю в Давида, і приб'ю його до стіни́! Та Давид два ра́зи ухили́вся від нього.
And Saul cast the javelin; for he said, I will smite David even to the wall. And David escaped from his presence twice.
12 І боявся Саул Давида, бо з ним був Госпо́дь, а від Саула Він відступи́в.
And Saul was afraid of David, because the LORD was with him, and had departed from Saul.
13 І віддали́в його Саул від себе, і настанови́в його собі тисячником, і він вихо́див на війни, і верта́вся перед наро́дом.
Therefore Saul removed him from him, and made him his captain over a thousand; and he went out and came in before the people.
14 І мав Давид пово́дження в усіх дорогах своїх, і з ним був Господь.
And David behaved himself wisely in all his ways; and the LORD was with him.
15 І побачив Саул, що той має велике пово́дження, і налякався його.
Therefore when Saul saw that he behaved himself very wisely, he was afraid of him.
16 А ввесь Ізраїль та Юда любили Давида, бо він вихо́див на війни, і верта́вся перед ними.
But all Israel and Judah loved David, because he went out and came in before them.
17 І сказав Саул до Давида: „Ось моя найстарша дочка́ Мерав, — її я дам тобі за жінку. Тільки будь мені хоробрим та воюй Господні ві́йни!“А про себе Саул сказав: „Нехай не буде на ньому моя рука, — а нехай буде на ньому рука филисти́млян!“
And Saul said to David, Behold my elder daughter Merab, her will I give thee for a wife: only be thou valiant for me, and fight the LORD’S battles. For Saul said, Let not my hand be upon him, but let the hand of the Philistines be upon him.
18 А Давид сказав до Саула: „Хто я, і яке життя моє та рід мого батька в Ізраїлі, що я стану зя́тем цареві?“
And David said to Saul, Who am I? and what is my life, or my father’s family in Israel, that I should be son in law to the king?
19 І сталося, коли настав час дати Давидові Мерав, Саулову дочку́, то вона була ви́дана за жінку мехолатитянинові Адріїлові,
But it came to pass at the time when Merab Saul’s daughter should have been given to David, that she was given to Adriel the Meholathite for a wife.
20 а Давида покохала Мелхо́ла, друга Саулова дочка́. І розповіли́ про це Саулові, і ця річ була слу́шна в оча́х його.
And Michal Saul’s daughter loved David: and they told Saul, and the thing pleased him.
21 І сказав Саул про себе: Дам я її йому, і нехай вона стане йому за па́стку, — і нехай буде на ньому рука филисти́млян!“А до Давида Саул сказав удруге: „Посвоя́чишся сьогодні зо мною“.
And Saul said, I will give her to him, that she may be a snare to him, and that the hand of the Philistines may be against him. Therefore Saul said to David, Thou shalt this day be my son in law in the one of the two.
22 І наказав Саул своїм рабам: „Промовляйте до Давида поти́ху, говорячи: Ось цар уподо́бав тебе собі, а всі його раби полюбили тебе, а тепер ти посвоя́чишся з царем“.
And Saul commanded his servants, saying, Speak with David secretly, and say, Behold, the king hath delight in thee, and all his servants love thee: now therefore be the king’s son in law.
23 І Саулові раби говорили ці слова до Давидових ушей. А Давид сказав: „Чи то легко в ваших оча́х посвоя́читися з царем? Таж я люди́на вбога та маловажна!“
And Saul’s servants spoke those words in the ears of David. And David said, Seemeth it to you a light thing to be a king’s son in law, seeing that I am a poor man, and lightly esteemed?
24 І розповіли́ це раби Саула йому, говорячи: „Отак говорив Давид“.
And the servants of Saul told him, saying, On this manner spoke David.
25 І сказав Саул: „Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду́, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських, щоб пімститися на не́приятелях царя“. А Саул ду́мав тим зробити, щоб Давид попав до руки филисти́млян.
And Saul said, Thus shall ye say to David, The king desireth not any dowry, but an hundred foreskins of the Philistines, to be avenged of the king’s enemies. But Saul thought to make David fall by the hand of the Philistines.
26 І його раби переказали ці слова Давидові, і ця річ була мила в Давидових очах, щоб посвоя́читися з царем. І в недовгому ча́сі
And when his servants told David these words, it pleased David well to be the king’s son in law: and the days had not expired.
27 встав Давид, та й пішов він та його люди, і забив серед филисти́млян двісті чоловіка. І Давид приніс їхні крайні плоті, і дав їх у повному числі цареві, щоб посвоя́читися з царем. І Саул дав йому за жінку дочку́ свою Мелхо́лу.
Therefore David arose and went, he and his men, and slew of the Philistines two hundred men; and David brought their foreskins, and they gave them in full number to the king, that he might be the king’s son in law. And Saul gave him Michal his daughter for a wife.
28 І побачив Саул, і пізнав, що Господь із Давидом, а Мелхо́ла, Саулова дочка́, полюбила його.
And Saul saw and knew that the LORD was with David, and that Michal Saul’s daughter loved him.
29 А Саул ще й далі боявся Давида. І Саул нена́видів Давида по всі дні.
And Saul was yet the more afraid of David; and Saul became David’s enemy continually.
30 І вихо́дили воювати филистимські провідники́, і бувало — скільки вони вихо́дили, то Давид мав найбільше пово́дження від усіх Саулових рабів. І стало ім'я́ його дуже шановане.
Then the princes of the Philistines went forth: and it came to pass, after they went forth, that David behaved himself more wisely than all the servants of Saul; so that his name was much esteemed.
