Від Івана 11
1 Був же один, що нездужав Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.
Now a certain man was sick, Lazarus of Bethany, of the village of Mary and her sister Martha.
2 Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.
And it was that Mary which anointed the Lord with ointment, and wiped his feet with her hair, whose brother Lazarus was sick.
3 Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.
The sisters therefore sent unto him, saying, Lord, behold, he whom thou lovest is sick.
4 Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.
But when Jesus heard it, he said, This sickness is not unto death, but for the glory of God, that the Son of God may be glorified thereby.
5 Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.
Now Jesus loved Martha, and her sister, and Lazarus.
6 Як же почув, що нездужав, тодї зоставсь у тому місці, де був, ще два дні.
When therefore he heard that he was sick, he abode at that time two days in the place where he was.
7 Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.
Then after this he saith to the disciples, Let us go into Judaea again.
8 Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!
The disciples say unto him, Rabbi, the Jews were but now seeking to stone thee; and goest thou thither again?
9 Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить удень, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.
Jesus answered, Are there not twelve hours in the day? If a man walk in the day, he stumbleth not, because he seeth the light of this world.
10 Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.
But if a man walk in the night, he stumbleth, because the light is not in him.
11 Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.
These things spake he: and after this he saith unto them, Our friend Lazarus is fallen asleep; but I go, that I may awake him out of sleep.
12 Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужав.
The disciples therefore said unto him, Lord, if he is fallen asleep, he will recover.
13 Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.
Now Jesus had spoken of his death: but they thought that he spake of taking rest in sleep.
14 Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.
Then Jesus therefore said unto them plainly, Lazarus is dead.
15 І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходімо до него.
And I am glad for your sakes that I was not there, to the intent ye may believe; nevertheless let us go unto him.
16 Рече тодї Тома, на прізвище Близняк, товаришам ученикам: Ходімо й ми, щоб умерти з Ним.
Thomas therefore, who is called Didymus, said unto his fellow-disciples, Let us also go, that we may die with him.
17 Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.
So when Jesus came, he found that he had been in the tomb four days already.
18 Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдееять.
Now Bethany was nigh unto Jerusalem, about fifteen furlongs off;
19 І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.
and many of the Jews had come to Martha and Mary, to console them concerning their brother.
20 Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сиділа в хатї.
Martha therefore, when she heard that Jesus was coming, went and met him: but Mary still sat in the house.
21 Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.
Martha therefore said unto Jesus, Lord, if thou hadst been here, my brother had not died.
22 Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дась Тобі Бог.
And even now I know that, whatsoever thou shalt ask of God, God will give thee.
23 Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.
Jesus saith unto her, Thy brother shall rise again.
24 Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.
Martha saith unto him, I know that he shall rise again in the resurrection at the last day.
25 Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.
Jesus said unto her, I am the resurrection, and the life: he that believeth on me, though he die, yet shall he live:
and whosoever liveth and believeth on me shall never die. Believest thou this? (aiōn g165)
27 Каже йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.
She saith unto him, Yea, Lord: I have believed that thou art the Christ, the Son of God, [even] he that cometh into the world.
28 І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.
And when she had said this, she went away, and called Mary her sister secretly, saying, The Master is here, and calleth thee.
29 Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.
And she, when she heard it, arose quickly, and went unto him.
30 Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.
(Now Jesus was not yet come into the village, but was still in the place where Martha met him.)
31 Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.
The Jews then which were with her in the house, and were comforting her, when they saw Mary, that she rose up quickly and went out, followed her, supposing that she was going unto the tomb to weep there.
32 Мария ж, як прийшла, де був Ісус, й побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.
Mary therefore, when she came where Jesus was, and saw him, fell down at his feet, saying unto him, Lord, if thou hadst been here, my brother had not died.
33 Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,
When Jesus therefore saw her weeping, and the Jews [also] weeping which came with her, he groaned in the spirit, and was troubled,
34 і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.
and said, Where have ye laid him? They say unto him, Lord, come and see.
35 І заплакав Ісус,
Jesus wept.
36 Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!
The Jews therefore said, Behold how he loved him!
37 Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?
But some of them said, Could not this man, which opened the eyes of him that was blind, have caused that this man also should not die?
38 Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.
Jesus therefore again groaning in himself cometh to the tomb. Now it was a cave, and a stone lay against it.
39 Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.
Jesus saith, Take ye away the stone. Martha, the sister of him that was dead, saith unto him, Lord, by this time he stinketh: for he hath been [dead] four days.
40 Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?
Jesus saith unto her, Said I not unto thee, that, if thou believedst, thou shouldest see the glory of God?
41 Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.
So they took away the stone. And Jesus lifted up his eyes, and said, Father, I thank thee that thou heardest me.
42 Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.
And I knew that thou hearest me always: but because of the multitude which standeth around I said it, that they may believe that thou didst send me.
43 се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!
And when he had thus spoken, he cried with a loud voice, Lazarus, come forth.
44 І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.
He that was dead came forth, bound hand and foot with grave-clothes; and his face was bound about with a napkin. Jesus saith unto them, Loose him, and let him go.
45 Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.
Many therefore of the Jews, which came to Mary and beheld that which he did, believed on him.
46 Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.
But some of them went away to the Pharisees, and told them the things which Jesus had done.
47 Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.
The chief priests therefore and the Pharisees gathered a council, and said, What do we? for this man doeth many signs.
48 Коли оставимо Його так, усї увіруютьв Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.
If we let him thus alone, all men will believe on him: and the Romans will come and take away both our place and our nation.
49 Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,
But a certain one of them, Caiaphas, being high priest that year, said unto them, Ye know nothing at all,
50 і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.
nor do ye take account that it is expedient for you that one man should die for the people, and that the whole nation perish not.
51 Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,
Now this he said not of himself: but being high priest that year, he prophesied that Jesus should die for the nation;
52 і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.
and not for the nation only, but that he might also gather together into one the children of God that are scattered abroad.
53 З того ж дня нарадились, щоб убити Його.
So from that day forth they took counsel that they might put him to death.
54 Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустиш, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.
Jesus therefore walked no more openly among the Jews, but departed thence into the country near to the wilderness, into a city called Ephraim; and there he tarried with the disciples.
55 Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.
Now the passover of the Jews was at hand: and many went up to Jerusalem out of the country before the passover, to purify themselves.
56 Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?
They sought therefore for Jesus, and spake one with another, as they stood in the temple, What think ye? That he will not come to the feast?
57 Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.
Now the chief priests and the Pharisees had given commandment, that, if any man knew where he was, he should shew it, that they might take him.
