< Від Луки 7 >
1 Коли [Ісус] закінчив говорити до народу, який слухав Його, то зайшов до Капернаума.
2 Раб одного сотника, яким він дорожив, тяжко захворів і був при смерті.
3 Почувши про Ісуса, сотник надіслав до Нього юдейських старійшин просити Його, щоб прийшов зцілити раба.
4 Прийшовши до Ісуса, вони щиро благали Його, кажучи: «Він достойний, щоб Ти зробив це для нього,
5 бо він любить наш народ і побудував нам синагогу».
6 Ісус пішов разом із ними. І коли Він був недалеко від дому, сотник надіслав своїх друзів сказати Йому: «Господи, не турбуйся, бо я не достойний, щоб Ти увійшов під мій дах.
7 Тому й себе я не вважав гідним, щоби прийти до Тебе, але скажи [лише] слово, і одужає мій слуга.
8 Бо і я людина підвладна й маю під своєю владою підлеглих воїнів. Кажу одному: „Іди!“– і він іде, а іншому: „Прийди!“– і він приходить, і рабу моєму: „Зроби це!“– і він робить».
9 Почувши це, Ісус здивувався, обернувся до народу, що йшов за Ним, та промовив: «Кажу вам: навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої великої віри».
10 Повернувшись додому, посланці знайшли раба здоровим.
11 Наступного дня [Ісус] пішов до міста, що зветься Наїн; разом із Ним ішли Його учні та великий натовп.
12 Коли ж Він наблизився до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина в матері, котра була вдовою; разом із нею було чимало народу з міста.
13 Побачивши її, Господь змилосердився над нею й сказав: «Не плач!»
14 І, підійшовши, торкнувся труни, а ті, що її несли, зупинилися. Тоді [Ісус] промовив: «Юначе! Кажу тобі, встань!»
15 Мертвий піднявся, сів та почав говорити. І [Ісус] віддав його матері.
16 Усіх охопив страх, і прославляли Бога, кажучи: «Великий пророк з’явився між нами!» і «Бог прийшов на допомогу своєму народові!»
17 І розійшлася ця звістка про Нього по всій Юдеї та по всій тій країні.
18 Учні Івана сповістили його про все це. І він, прикликавши двох своїх учнів,
19 надіслав їх до Господа спитати: ―Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати іншого?
20 Прийшовши до Нього, чоловіки сказали: ―Іван Хреститель надіслав нас до Тебе спитати: «Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати іншого?»
21 Саме тоді Він зцілив багатьох від хвороб, недуг та злих духів і багатьом сліпим дарував зір.
22 У відповідь Він сказав: ―Ідіть і скажіть Іванові те, що ви бачили та чули: сліпі прозрівають, каліки ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві оживають, а бідним проповідується Добра Звістка.
23 І блаженний той, хто не спокуситься через Мене.
24 Коли посланці Івана відійшли, [Ісус] почав говорити народові про Івана: «На що ви ходили подивитися в пустелю? На тростину, розхитану вітром?
25 На кого ви виходили дивитись? На людину, одягнену в м’яку одежу? Але ж ті, що розкішно одягаються й живуть у розкоші, знаходяться в царських палацах.
26 То на кого ви ходили дивитись? На пророка? Так, Я кажу вам, навіть більше, ніж на пророка!
27 Він той, про кого написано: „Ось Я посилаю Мого посланця перед обличчям Твоїм, який приготує дорогу перед Тобою“.
28 Кажу вам: нема більшого за Івана серед народжених жінками, але найменший у Царстві Божому більший за нього».
29 Весь народ, а також і митники, що слухали Його, визнавши справедливість Бога, хрестились хрещенням Івана.
30 А фарисеї та законники відкинули волю Божу про себе й не хрестились у нього.
31 «Із ким Мені порівняти людей з цього покоління, – сказав [Ісус], – і на кого вони схожі?
32 Схожі на дітей, котрі сидять на базарі та кличуть одне одного, кажучи: „Ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали. Ми співали вам жалібні пісні, а ви не плакали“.
33 Прийшов Іван Хреститель, який не їсть хліба й не п’є вина, а ви кажете: „Має демона!“
34 Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, а ви кажете: „Ось чоловік – ненажера й п’яниця, приятель митників та грішників“.
35 Однак мудрість виправдана всіма її дітьми».
36 Один із фарисеїв запросив Його поїсти з ним. Зайшовши в дім фарисея, [Ісус] сів за стіл.
37 І ось одна жінка з того міста, яка була грішницею, дізналася, що Він сидить за столом у домі фарисея. Вона принесла алебастровий глечик із дуже дорогим миром
38 та, припавши до ніг [Ісуса] ззаду, плачучи, почала слізьми обмивати Його ноги й волоссям своєї голови витирати їх, цілувала Його ноги й мастила миром.
39 Побачивши це, фарисей, який запросив [Ісуса], подумав собі: ―Якби Він був пророком, то знав би, що жінка, яка торкається до Нього, – грішниця.
40 Тоді Ісус звернувся до нього: ―Симоне, маю тобі щось сказати! Той відповів: ―Говори, Учителю!
41 У одного позикодавця було двоє боржників: один був винен п’ятсот динаріїв, а інший – п’ятдесят.
42 Та оскільки вони не мали, чим віддати, він простив обох. Отже, хто з них буде любити його більше?
43 Симон відповів: ―Я думаю, що той, якому більше простив. [Ісус] відповів: ―Правильно ти розсудив.
44 І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: ―Бачиш цю жінку? Я зайшов у твій дім, а ти не дав Мені води для ніг, вона ж своїми слізьми обмила Мої ноги та волоссям обтерла їх.
45 Ти не привітав Мене поцілунком, а вона, відколи Я зайшов, не перестає цілувати Мої ноги.
46 Ти не намастив Моєї голови олією, а вона миром намастила Мої ноги.
47 Тому кажу тобі: прощаються її численні гріхи, бо вона багато полюбила, а кому мало прощається, той мало любить.
48 [Потім Ісус] промовив до неї: ―Прощаються гріхи твої!
49 А всі, хто сидів із Ним за столом, почали думати про себе: «Хто Він такий, що й гріхи прощає?»
50 Він же сказав жінці: ―Віра твоя спасла тебе, іди з миром.
