Књига о судијама 11
1 А Јефтај од Галада беше храбар јунак, али син једне курве, с којом Галад роди Јефтаја.
А ґілеадянин Їфта́х був хоробрий воя́к. А він був син блудли́вої жінки, і з нею Ґілеа́д породив Їфта́ха.
2 Али Галаду и жена његова роди синове, па кад дорастоше синови те жене, отераше Јефтаја рекавши му: Нећеш имати наследство у дому оца нашег, јер си син друге жене.
І породила Ґілеадова жінка йому синів. І повиро́стали сини тієї жінки, та й вигнали Їфтаха, і сказали йому: „Не будеш володіти в домі нашого батька, бо ти син іншої жінки!“
3 Зато побеже Јефтај од браће своје, и настани се у земљи Тову; и стекоше се к њему људи празнови, и иђаху с њим.
І втік Їфта́х перед своїми братами, і осівся в кра́ї Тов. І зібралися до Їфтаха гуля́щі люди, та й виходили з ним.
4 А после неког времена завојштише синови Амонови на Израиља;
І сталося по часі, і воювали Аммонові сини з Ізраїлем.
5 И кад завојштише синови Амонови на Израиља, отидоше старешине галадске да доведу Јефтаја из земље Това.
І сталося, як воювали Аммонові сини з Ізраїлем, то пішли ґілеадські старші́, щоб забрати Їфтаха з кра́ю Тов.
6 И рекоше Јефтају: Ходи и буди нам војвода, да војујемо са синовима Амоновим.
І сказали вони до Їфтаха: „Іди ж, і будеш нам провідником, і будемо воювати з Аммоновими сина́ми“.
7 А Јефтај рече старешинама галадским: Не мрзите ли ви на ме, и не истерасте ли ме из дома оца мог? Што сте дакле дошли к мени сада кад сте у невољи?
І сказав Їфтах до ґілеадських старши́х: „Чи ж не ви знена́видили мене, і вигнали мене з дому мого батька? І чого ви прийшли до мене тепер, коли ви в біді?“
8 А старешине галадске рекоше Јефтају: Зато смо сада дошли опет к теби да пођеш с нама и да војујеш са синовима Амоновим и да нам будеш поглавар свима који живимо у Галаду.
І сказали ґілеадські старші́ до Їфтаха: „Зате ми тепер вернулися до тебе! І ти піди з нами, і бу́демо воювати з Аммоновими синами, і станеш нам головою для всіх ме́шканців ґілеадських“.
9 А Јефтај рече старешинама галадским: Кад хоћете да ме одведете натраг да војујем са синовима Амоновим, ако ми их да Господ, хоћу ли вам бити поглавар?
І сказав Їфтах до ґілеадських старших: „Якщо ви мене вернете воювати з Аммоновими синами, і Господь дасть їх, щоб були побиті передо мною, то чи я стану вам головою?“.
10 А старешине галадске рекоше Јефтају: Господ нека буде сведок међу нама, ако не учинимо како си казао.
І сказали ґілеадські старші до Їфтаха: „Нехай Господь буде свідком поміж нами, що так, як слово твоє, так зро́бимо“.
11 Тада отиде Јефтај са старешинама галадским, и народ га постави поглаварем и војводом над собом: и Јефтај изговори пред Господом у Миспи све речи које беше рекао.
І пішов Їфтах з ґілеадськими старшими, і народ настанови́в його собі за го́лову та провідника́, а Їфтах промовляв усі свої слова́ перед Господнім лицем у Міцпі.
12 Потом посла Јефтај посланике к цару синова Амонових, и поручи: Шта имаш ти са мном, те си допао к мени да ратујеш по мојој земљи?
І послав Їфтах послів до царів Аммонових синів, говорячи: „Що тобі до мене, що ти прийшов до мене воювати з моїм кра́єм?“
13 А цар синова Амонових рече посланицима Јефтајевим: Што је узео Израиљ моју земљу кад дође из Мисира, од Ариона до Јавока и до Јордана; сада дакле врати ми је с миром.
І сказав цар Аммонових синів до Їфтаховнх послів: „Бо Ізраїль забрав мій край, коли він вихо́див з Єгипту, від Арнону й аж до Яббоку та аж до Йорда́ну. А тепер верни ж їх у мирі“.
14 Али Јефтај посла опет посланике к цару синова Амонових.
А Їфтах ще послав послів до царя Аммонових синів,
15 И поручи му: Овако вели Јефтај: Није узео Израиљ земље моавске ни земље синова Амонових.
і сказав йому: „Так сказав Їфта́х: Не взяв Ізра́їль кра́ю Моавого та краю Аммонових синів,
16 Него изашавши из Мисира пређе Израиљ преко пустиње до Црвеног Мора и дође до Кадиса.
бо коли йшли вони з Єгипту, то Ізраїль ішов по пустині аж до Червоного моря, і прийшов до Каде́шу.
17 И посла Израиљ посланике к цару едомском и рече: Пусти да прођем кроз твоју земљу. Али не послуша цар едомски. Посла такође к цару моавском: , али ни он не хте. И тако стаја Израиљ у Кадису.
І послав Ізраїль послів до едо́мського царя, говорячи: Нехай я перейду́ твоїм кра́єм, — та не послухав едомський цар. І послав він також до царя моа́вського, — та й той не хотів. І осівся Ізраїль у Каде́шу.
18 Потом идући преко пустиње обиђе земљу едомску и земљу моавску, и дошавши с Истока земљи моавској стаде у логор с оне стране Ариона; али не пређоше преко међе моавске, јер Арион беше међа моавска.
І пішов він пустинею, і обійшов край едо́мський та край моа́вський, і прийшов зо сходу сонця до моавського кра́ю, та й таборува́ли по тім боці Арно́ну, а в моавські границі не входили, бо Арнон — границя Моава.
19 Него посла Израиљ посланике к Сиону цару аморејском, цару есевонском, и рече му Израиљ; допусти нам да прођемо кроз твоју земљу до свог места.
І послав Ізра́їль послів до Сихо́на, царя аморе́йського, царя хешбо́нського, і сказав йому Ізраїль: „Нехай ми пере́йдемо твоїм краєм аж до місця свого“.
20 Али Сион не верова Израиљу да га пусти да пређе преко међе његове, него Сион скупи сав свој народ и стадоше у логор у Јаси, и поби се са Израиљем.
І не вірив Сихо́н Ізраїлеві, щоб він ми́рно перейшов його границями. І зібрав Сихон увесь народ свій, та й таборува́ли в Йохці, і воювали з Ізраїлем.
21 А Господ Бог Израиљев предаде Сиона и сав народ његов у руке синовима Израиљевим, те их побише; и зароби Израиљ сву земљу Амореја, који живљаху у оној земљи.
І дав Господь, Бог Ізраїля, Сихона та ввесь народ його в Ізраїлеву руку, — вони побили їх. І посів Ізраїль увесь край аморе́янина, ме́шканця того кра́ю.
22 Задобише сву земљу аморејску од Ариона до Јавока, и од пустиње до Јордана.
І вони посіли всю аморе́йську країну від Арно́ну й аж до Яббо́ку, і від пустині та аж до Йорда́ну.
23 Тако је дакле Господ Бог Израиљев отерао Амореје испред народа свог Израиља, па ти ли хоћеш да је земља њихова твоја?
А тепер Госпо́дь, Бог Ізраїлів, вигнав Аморе́янина перед народом Своїм, Ізраїлем, а ти посядеш його?
24 Није ли твоје оно што ти да да је твоје Хемос бог твој? Тако кога год Господ Бог наш отера испред нас, оног је земља наша.
Отож, що дасть тобі на насліддя Кемош, бог твій, те ти посядеш, а все, де вигнав Господь, Бог наш, перед нами, те ми посядемо.
25 Или си ти по чем бољи од Валака сина Сефоровог цара моавског? Је ли се он кад свађао с Израиљем? Је ли кад војевао с нама?
А тепер чи справді ти ліпший від Бала́ка, Ціппорового сина, царя моа́вського? Чи сваритися — сварився він з Ізраїлем? Чи воювати — воював із ними?
26 Израиљ живи у Есевону и у селима његовим и у Ароиру и селима његовим и по свим градовима дуж Арнона три стотине година; зашто не отесте за толико времена.
Коли Ізраїль сидів у Хешбоні та в підлеглих містах його, і в Ар'орі та в підлеглих містах його, і по всіх містах, що над Арноном, три сотні літ, то чому́ не відібрали ви їх за той час?
27 И тако нисам ја теби скривио, него ти мени чиниш зло ратујући на ме. Господ судија нек суди данас између синова Израиљевих и синова Амонових.
А тобі я не згрішив, а ти робиш зо мною зло, щоб воювати зо мною. Нехай розсудить Господь, що судить сьогодні між Ізраїлевими синами та між синами Аммоновими“.
28 Али цар синова Амонових не послуша речи које му поручи Јефтај.
Та цар Аммонових синів не послухався слів Їфтаха, що до нього посилав.
29 И сиђе на Јефтаја дух Господњи, те прође кроз Галад и кроз Манасију, прође и Миспу галадску, и од Миспе галадске дође о синова Амонових.
І Дух Господній перебував на Їфта́хові, і він перейшов Ґілеа́д та Манасі́ю, і перейшов ґілеа́дську Міцпе́, а з ґілеадської Міцпе перейшов до Аммонових синів.
30 И заветова Јефтај завет Господу и рече: Ако ми даш синове Амонове у руке,
І обіцяв Їфтах обі́тницю Господе́ві й сказав: „Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою ру́ку,
31 Шта год изиђе на врата из куће моје на сусрет мени, кад се вратим здрав од синова Амонових, биће Господње, и принећу на жртву паљеницу.
то станеться, — виходя́чий, що ви́йде з дверей мого дому навпроти мене, коли я верта́тимусь з ми́ром від Аммонових синів, то буде він для Господа, і я принесу́ його в цілопа́лення“.
32 И тако дође Јефтај до синова Амонових да се бије с њима; и Господ му их даде у руке.
І прийшов Їфтах до Аммонових синів воювати з ними, а Господь дав їх у його руку.
33 И поби их од Ароира па до Минита у двадесет градова и до равнице виноградске у боју врло великом; и синови Амонови бише покорени пред синовима Израиљевим.
І він побив їх дуже великою пора́зкою від Ароеру й аж туди, де йти до Мінніту, двадцять міст, і аж до Авел-Кераміму. І впокори́лися Аммонові сини перед синами Ізраїлевими.
34 А кад се враћаше Јефтај кући својој у Миспу, гле, кћи његова изиђе му на сусрет с бубњевима и свиралама; она му беше јединица, и осим ње не имаше ни сина ни кћери.
І прийшов Їфтах до Міцпи́ до свого дому, аж ось виходить навпроти нього дочка́ його з бу́бнами та з та́нцями! А вона була в нього тільки одна, — не було в нього, окрім неї, ані сина, ані дочки́.
35 Па кад је угледа, раздре хаљине своје и рече: Ах кћери моја! Веле ли ме обори! Ти си од оних што ме цвеле; јер сам отворио уста своја ка Господу и не могу порећи.
І сталося, як він побачив її, то розде́р одежу свою та й сказав: „Ах, до́чко моя! Ти справді повалила мене, і ти стала однією з тих, що нещасли́влять мене. Бо я дав Господе́ві обі́та, і не мо́жу відмовитися від нього“.
36 А она му рече: Оче мој, кад си отворио уста своја ка Господу, учини ми, како је изашло из уста твојих, кад те је Господ осветио од непријатеља твојих, синова Амонових.
А вона відказала йому: „Ба́тьку мій, ти дав обі́тницю Господе́ві, — зроби мені, як вийшло з твоїх уст, коли Господь зробив тобі пі́мсту на твоїх ворогів, на Аммонових синів“.
37 Још рече оцу свом: Учини ми ово: остави ме до два месеца да отидем да се попнем на горе да оплачем своје девојаштво с другама својим.
І сказала вона до свого батька: „Нехай буде мені зро́блена оця річ: відпусти мене на два місяці, і нехай я піду́ й зійду́ на го́ру, і нехай опла́чу дівува́ння своє я та при́ятельки мої“.
38 А он јој рече: Иди. И пусти је на два месеца, и она отиде с другама својим и оплакива девојаштво своје по горама.
А він сказав: „Іди!“І послав її на два місяці. І пішла вона та її при́ятельки, і оплакувала дівува́ння своє.
39 А кад прођоше два месеца, врати се к оцу свом; и он сврши на њој завет свој који беше заветовао. А она не позна човека. И поста обичај у Израиљу
І сталося в кінці двох місяців, і верну́лася вона до ба́тька свого, а він учинив над нею свою обі́тницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі:
40 Да од године до године иду кћери Израиљеве да плачу за кћерју Јефтаја од Галада, четири дана у години.
рік-річно ходять Ізраїлеві до́чки плакати за дочко́ю ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році.
