Pesma nad pesmama 2

1 Ja sam ruža Saronska, ljiljan u dolu.

„Я — саро́нська троя́нда, я доли́нна ліле́я!

2 Što je ljiljan meðu trnjem, to je draga moja meðu djevojkama.

Як ліле́я між те́реном, так подру́га моя поміж ді́вами!“

3 Što je jabuka meðu drvetima šumskim, to je dragi moj meðu momcima; željeh hlada njezina, i sjedoh, i rod je njezin sladak grlu mojemu.

„Як та яблуня між лісови́ми дере́вами, так мій коханий поміж юнака́ми, — його ті́ні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебі́ння солодкий!

4 Uvede me u kuæu gdje je gozba a zastava mu je ljubav k meni.

Він впровадив мене до виня́рні, а пра́пор його надо мною — любов!

5 Potkrijepite me žbanovima, pridržite me jabukama, jer sam bolna od ljubavi.

Підкріпіте мене виногра́довим пе́чивом, освіжі́ть мене яблуками, — бо я хвора з любови!

6 Lijeva je ruka njegova meni pod glavom, a desnom me grli.

Ліва рука його — під головою моєю, прави́ця ж його — пригорта́є мене!.

7 Zaklinjem vas, kæeri Jerusalimske, srnama i košutama poljskim, ne budite ljubavi moje, ne budite je, dok joj ne bude volja.

Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газе́лями чи польови́ми оленями, — щоб ви не споло́хали, й щоб не збудили любови, аж доки йому́ до вподо́би!“

8 Glas dragoga mojega; evo ga, ide skaèuæi preko gora, poskakujuæi preko humova.

„Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче гора́ми, по пагі́рках вистри́бує.

9 Dragi je moj kao srna ili kao jelenèe; evo ga, stoji iza našega zida, gleda kroz prozor, viri kroz rešetku.

Мій коханий подібний до са́рни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у ві́кна, заглядає у ґра́ти.

10 Progovori dragi moj i reèe mi: ustani, draga moja, ljepotice moja, i hodi.

Мій коханий озвався й промовив до мене: „Уставай же, подру́го моя, моя кра́сна, й до мене ходи́!

11 Jer gle, zima proðe, minuše daždi, otidoše.

Бо оце промину́ла пора дощова́, дощ ущу́х, перейшов собі він.

12 Cvijeæe se vidi po zemlji, doðe vrijeme pjevanju, i glas grlièin èuje se u našoj zemlji.

Показались квітки́ на землі, пора солове́йка настала, і голос го́рлиці в нашому кра́ї луна́є!

13 Smokva je pustila zametke svoje, i loza vinova ucvala miriše. Ustani, draga moja, ljepotice moja, i hodi.

Фіґа ви́пустила свої ранні плоди́, і розцвілі виногра́дини па́хощі ви́дали. Уставай же, подру́го моя, моя красна, й до ме́не ходи́!“

14 Golubice moja u rasjelinama kamenijem, u zaklonu vrletnom! daj da vidim lice tvoje, daj da èujem glas tvoj; jer je glas tvoj sladak i lice tvoje krasno.

„Голубко моя у розщі́линах ске́льних, у бе́скіднім схо́вку, — дай побачити мені твоє ли́чко, дай почути мені голосо́к твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродли́ве!“

15 Pohvatajte nam lisice, male lisice, što kvare vinograde, jer naši vinogradi cvatu.

„Ловіть нам лисиці, лисиня́та маленькі, що ушко́джують нам виногра́дники, виноградники ж наші — у цві́ті!

16 Moj je dragi moj, i ja sam njegova, on pase meðu ljiljanima.

Мій коханий — він мій, я ж його́, він пасе між ліле́ями!

17 Dok zahladi dan i sjenke otidu, vrati se, budi kao srna, dragi moj, ili kao jelenèe po gorama razdijeljenijem.

Поки день прохоло́ду наві́є, а ті́ні втечу́ть, — вернись, мій коханий, стань подібний до са́рни чи до молодого оленя в паху́чих гора́х!“