Psalmi 39

1 Rekoh: èuvaæu se na putovima svojim da ne zgriješim jezikom svojim; zauzdavaæu usta svoja, dok je bezbožnik preda mnom.

Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.

2 Bijah nijem i glasa ne pustih; muèah i o dobru. Ali se tuga moja podiže,

Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.

3 Zapali se srce moje u meni, u mislima mojim razgorje se oganj; progovorih jezikom svojim:

Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:

4 Kaži mi, Gospode, kraj moj, i dokle æe trajati dani moji? da znam kako sam ništa.

„Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“

5 Evo s pedi dao si mi dane, i vijek je moj kao ništa pred tobom. Baš je ništa svaki èovjek živ.

Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)

6 Baš hodi èovjek kao utvara; baš se uzalud kida, sabira, a ne zna kome æe dopasti.

У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!

7 Pa šta da èekam, Gospode? Nad je moj u tebi.

А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!

8 Iz svega bezakonja mojega izbavi me, ne daj me bezumnome na potsmijeh.

Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!

9 Nijem sam, neæu otvoriti usta svojijeh; jer si me ti udario.

Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —

10 Olakšaj mi udarac svoj, silna ruka tvoja ubi me.

забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.

11 Ako æeš karati èovjeka za prijestupe, rastoèiæe se kao od moljaca krasota njegova. Baš je ništa svaki èovjek.

Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)

12 Slušaj molitvu moju, Gospode, i èuj jauk moj. Gledajuæi suze moje nemoj muèati. Jer sam gost u tebe i došljak kao i svi stari moji.

Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!

13 Nemoj me više gnjevno gledati, pa æu odahnuti prije nego otidem i više me ne bude.

Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!