Poslovice 7
1 Sine, èuvaj rijeèi moje, i zapovijesti moje sahrani kod sebe.
Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
2 Èuvaj zapovijesti moje i biæeš živ, i nauku moju kao zjenicu oèiju svojih.
бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
3 Priveži ih sebi na prste, napiši ih na ploèi srca svojega.
прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
4 Reci mudrosti: sestra si mi; i prijateljicom zovi razboritost,
На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
5 Da bi te èuvala od žene tuðe, od tuðinke, koja laska rijeèima.
щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
6 Jer s prozora doma svojega kroz rešetku gledah,
Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
7 I vidjeh meðu ludima, opazih meðu djecom bezumna mladiæa,
і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
8 Koji iðaše ulicom pokraj ugla njezina, i koraèaše putem ka kuæi njezinoj,
прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
9 U sumrak, uveèe, kad se unoæa i smrèe;
коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
10 A gle, srete ga žena u odijelu kurvinskom i lukava srca,
Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
11 Plaha i pusta, kojoj noge ne mogu stajati kod kuæe,
галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
12 Sad na polju, sad na ulici, kod svakoga ugla vrebaše.
раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
13 I uhvati ga, i poljubi ga, i bezobrazno reèe mu:
І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
14 Imam žrtve zahvalne, danas izvrših zavjete svoje;
„У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
15 Zato ti izidoh na susret da te tražim, i naðoh te.
Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
16 Nastrla sam odar svoj pokrivaèima vezenijem i prostirkama Misirskim.
Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
17 Okadila sam postelju svoju smirnom, alojem i cimetom.
посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
18 Hajde da se opijamo ljubavlju do zore, da se veselimo milovanjem.
Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
19 Jer mi muž nije kod kuæe, otišao je na put daljni,
Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
20 Uzeo je sa sobom tobolac novèani, vratiæe se kuæi u odreðeni dan.
вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
21 Navrati ga mnogim rijeèima, glatkim usnama odvuèe ga.
Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
22 Otide za njom odmah kao što vo ide na klanje i kao bezumnik u puto da bude karan,
він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
23 Dokle mu strijela ne probije jetru, kao što ptica leti u zamku ne znajuæi da joj je o život.
як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
24 Zato dakle, djeco, poslušajte me, i pazite na rijeèi usta mojih.
А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
25 Nemoj da zastranjuje srce tvoje na putove njezine, nemoj lutati po stazama njezinijem.
Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
26 Jer je mnoge ranila i oborila, i mnogo je onijeh koje je sve pobila.
бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
