Jov 4

1 Tada odgovori Elifas Temanac i reèe:

І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:

2 Ako ti progovorimo, da ti neæe biti dosadno? ali ko bi se mogao uzdržati da ne govori?

„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?

3 Gle, uèio si mnoge, i ruke iznemogle krijepio si;

Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,

4 Rijeèi su tvoje podizale onoga koji padaše, i utvrðivao si koljena koja klecahu.

того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!

5 A sada kad doðe na tebe, klonuo si; kad se tebe dotaèe, smeo si se.

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.

6 Nije li pobožnost tvoja bila uzdanje tvoje? i dobrota putova tvojih nadanje tvoje?

Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?

7 Opomeni se, ko je prav poginuo, i gdje su pravedni istrijebljeni?

Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?

8 Kako sam ja vidio, koji oru muku i siju nevolju, to i žanju.

Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:

9 Od dihanja Božijega ginu, i od daha nozdara njegovijeh nestaje ih.

вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!

10 Rika lavu, i glas ljutom lavu i zubi laviæima satiru se.

Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.

11 Lav gine nemajuæi lova, i laviæi rasipaju se.

Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.

12 Još doðe tajno do mene rijeè, i uho moje doèu je malo.

І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.

13 U mislima o noænijem utvarama, kad tvrd san pada na ljude,

У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,

14 Strah poduze me i drhat, od kojega ustreptaše sve kosti moje,

спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —

15 I duh proðe ispred mene, i dlake na tijelu mojem nakostriješiše se.

і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.

16 Stade, ali mu ne poznah lica; prilika bijaše pred oèima mojima, i muèeæi èuh glas:

Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:

17 Eda li je èovjek pravedniji od Boga? eda li je èovjek èistiji od tvorca svojega?

„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?

18 Gle, slugama svojim ne vjeruje, i u anðela svojih nalazi nedostataka;

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!

19 Akamoli u onijeh koji stoje u kuæama zemljanijem, kojima je temelj na prahu i satiru se brže nego moljac.

Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!

20 Od jutra do veèera satru se, i nestane ih navijek da niko i ne opazi.

Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.

21 Slava njihova ne prolazi li s njima? Umiru, ali ne u mudrosti.

Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!