Jov 29

1 Još nastavi Jov besjedu svoju i reèe:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

2 O da bih bio kao preðašnjih mjeseca, kao onijeh dana kad me Bog èuvaše,

„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

3 Kad svijetljaše svijeæom svojom nad glavom mojom, i pri vidjelu njegovu hoðah po mraku,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

4 Kako bijah za mladosti svoje, kad tajna Božija bijaše u šatoru mom,

як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

5 Kad još bijaše svemoguæi sa mnom, i djeca moja oko mene,

коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

6 Kad se trag moj oblivaše maslom, i stijena mi toèaše ulje potocima,

коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

7 Kad izlažah na vrata kroz grad, i na ulici namještah sebi stolicu:

Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

8 Mladiæi videæi me uklanjahu se, a starci ustajahu i stajahu,

як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

9 Knezovi prestajahu govoriti i metahu ruku na usta svoja,

зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

10 Upravitelji ustezahu glas svoj i jezik im prianjaše za grlo.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

11 Jer koje me uho èujaše, nazivaše me blaženijem; i koje me oko viðaše, svjedoèaše mi

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

12 Da izbavljam siromaha koji vièe, i sirotu i koji nema nikoga da mu pomože;

бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

13 Blagoslov onoga koji propadaše dolažaše na me, i udovici srce raspijevah;

Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

14 U pravdu se oblaèih i ona mi bijaše odijelo, kao plašt i kao vijenac bijaše mi sud moj.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

15 Oko bijah slijepcu i noga hromu.

Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

16 Otac bijah ubogima, i razbirah za raspru za koju ne znah.

Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

17 I razbijah kutnjake nepravedniku, i iz zuba mu istrzah grabež.

Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

18 Zato govorah: u svojem æu gnijezdu umrijeti, i biæe mi dana kao pijeska.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

19 Korijen moj pružaše se kraj vode, rosa bivaše po svu noæ na mojim granama.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

20 Slava moja pomlaðivaše se u mene, i luk moj u ruci mojoj ponavljaše se.

Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

21 Slušahu me i èekahu, i muèahu na moj svjet.

Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

22 Poslije mojih rijeèi niko ne pogovaraše, tako ih natapaše besjeda moja.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

23 Jer me èekahu kao dažd, i usta svoja otvorahu kao na pozni dažd.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

24 Kad bih se nasmijao na njih, ne vjerovahu, i sjajnosti lica mojega ne razgonjahu.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

25 Kad bih otišao k njima, sjedah u zaèelje, i bijah kao car u vojsci, kad tješi žalosne.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!