Jeremija 16

1 Potom doðe mi rijeè Gospodnja govoreæi:

І було́ слово Господнє до мене, промовляючи:

2 Nemoj se ženiti, i da nemaš sinova ni kæeri na tom mjestu.

„Не бери собі жінки, і хай у те́бе не буде синів, ні дочо́к у цьому місці.

3 Jer ovako govori Gospod za sinove i kæeri što se rode na tom mjestu i za matere njihove koje ih rode, i za oce njihove koji ih rode u toj zemlji:

Бо так промовляє Господь про синів і про дочок, що наро́джені в місці цьому́, і про їхніх матері́в, що наро́джують їх, і про їхніх батьків, що їх ро́дять у Кра́ї цьому́:

4 Ljutom æe smræu pomrijeti, neæe biti oplakani niti æe se pogrepsti, biæe gnoj po zemlji, i od maèa i od gladi izginuæe, i mrtva æe tjelesa njihova biti hrana pticama nebeskim i zvijerima zemaljskim.

Від жахливих хворі́б повмирають вони, не будуть опла́кувані, і не будуть похо́вані, — гноєм стануть вони на пове́рхні землі. Від меча́ та від голоду згинуть вони, і стане їхній труп стервом пта́ству небесному й зе́мній звіри́ні.

5 Jer ovako govori Gospod: ne ulazi u kuæu u kojoj je žalost, i ne idi da plaèeš niti ih žali; jer sam uzeo mir svoj od toga naroda, govori Gospod, milost i žaljenje.

Бо так промовляє Господь: Не заходь у дім сму́тку, і не ходи голоси́ти, і не співчува́й їм, бо від цьо́го наро́ду забрав Я Свій мир, — говорить Господь, — ласку та милість.

6 Pomrijeæe mali i veliki u ovoj zemlji, neæe biti pogrebeni niti æe se oplakati, niti æe se ko rezati ni glave striæi za njima.

І повимира́ють великі й малі в цьому Кра́ї, не бу́дуть похо́вані, і голоси́ти не будуть за ними, і не бу́дуть робити нарі́зів, і не будуть робити собі ли́сини.

7 Neæe im se dati hljeba u žalosti da se potješe za mrtvijem, niti æe ih napojiti iz èaše radi utjehe za ocem ili za materom.

І не будуть ламати їм хліба в жало́бі, щоб потішити їх над померлим, і не напо́ять їх ке́ліхом втіхи над батьком його й його матір'ю.

8 Tako ne ulazi u kuæu u kojoj je žalost da sjedeš s njima da jedeš i piješ.

І до до́му бенке́ту не входь, щоб сидіти із ними, щоб їсти й щоб пити.

9 Jer ovako veli Gospod nad vojskama Bog Izrailjev: evo, ja æu uèiniti da na ovom mjestu pred vašim oèima i za vaših dana ne bude glasa radosna ni glasa vesela, glasa ženikova ni glasa nevjestina.

Бо так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я припиню́ в цьому місці на ваших оча́х і в днях ваших голос радісний й голос веселий, голос молодого та голос молодої!

10 A kad kažeš tome narodu sve ove rijeèi, ako ti reku: zašto izreèe Gospod sve to veliko zlo na nas? i kako je bezakonje naše ili kaki je grijeh naš, kojim zgriješismo Gospodu Bogu svojemu?

І бу́де, коли перека́жеш наро́дові цьому́ ці слова́, то скажуть тобі: „За́ що Господь говорив проти нас все велике це лихо? І яка вина наша, й який то наш гріх, яким ми прогріши́лися Господу, Богові нашому?“

11 Tada im reci: jer oci vaši ostaviše mene, govori Gospod, i idoše za drugim bogovima i služiše im i klanjaše im se, a mene ostaviše i zakona mojega ne držaše;

І відкажеш до них: За те, що Мене батьки ваші покинули, — каже Господь, — і пішли за іншими богами і служили їм та поклонялися їм, а Мене полишили й Зако́на Мого не вико́нували!

12 A vi još gore èinite nego oci vaši, jer eto idete svaki po misli srca svojega zloga ne slušajuæi mene.

А ви робите гірше від ваших батькі́в, і кожен із вас ось іде за упе́ртістю лютого серця свого́, щоб Мені не служити,

13 Zato æu vas izbaciti iz ove zemlje u zemlju koje ne poznaste ni vi ni oci vaši, i ondje æete služiti drugim bogovima dan i noæ dokle vam ne uèinim milost.

Тому викину вас з цього Кра́ю до кра́ю, якого не знали ні ви, ані ваші батьки́. І будете там богам іншим служити удень та вночі, бо не дам Я вам милости.

14 Zato, evo, idu dani, govori Gospod, kad se neæe više govoriti: tako da je živ Gospod koji je izveo sinove Izrailjeve iz zemlje Misirske;

Тому́ наступають ось дні, — говорить Господь, — і не бу́дуть уже говорити: „ Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із кра́ю єгипетського“,

15 Nego: tako da je živ Gospod koji je izveo sinove Izrailjeve iz zemlje sjeverne i iz svijeh zemalja u koje ih bješe razagnao! Jer æu ih opet dovesti u zemlju njihovu koju sam dao ocima njihovijem.

а тільки: „ Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із півні́чного кра́ю, і зо всіх тих країв, куди був розігнав їх“. Та Я їх верну́ на їхню зе́млю, яку Я був дав батька́м їхнім.

16 Gle, ja æu poslati mnoge ribare, govori Gospod, da ih love, i poslije æu poslati mnoge lovce da ih love po svakoj gori i po svakom humu i po rasjelinama kamenijem.

Оце Я пошлю́ по числе́нних риба́лок, — говорить Господь, — і ви́ловлять їх, немов рибу, а пото́му пошлю по числе́нних мисли́вців, і повило́влюють їх з усіх гір, і з усякого взгі́р'я, і зо ске́льних розщі́лин.

17 Jer oèi moje paze na sve putove njihove, nijesu sakriveni od mene, niti je bezakonje njihovo zaklonjeno od mojih oèiju.

Бо очі Мої — на всі їхні доро́ги: вони не сховалися з-перед Мого лиця, і з-перед ока Мого́ не закрилася їхня провина.

18 I platiæu im prvo dvojinom za bezakonje njihovo i za grijeh njihov, što oskvrniše zemlju moju strvima gadova svojih, i našljedstvo moje napuniše gnusobama svojim.

І найперше Я їм надолу́жу подві́йно за їхню провину й за гріх їхній, за теє, що тру́пом обри́джень своїх збезче́стили Край Мій, а їхні гидо́ти спа́док Мій перепо́внили.

19 Gospode, krjeposti moja i grade moj i utoèište moje u nevolji, k tebi æe doæi narodi od krajeva zemaljskih, i reæi æe: doista oci naši imaše laž, i taštinu i što nimalo ne pomaže.

О Господи, сило моя та тверди́не моя, і за́хисте мій в день недолі! Поприхо́дять до тебе наро́ди від кі́нців землі та й промо́влять: Одіди́чили наші батьки лиш неправду й марно́ту, пожитку ж ві́д них не було́.

20 Eda li æe èovjek naèiniti sebi bogove, koji ipak nijesu bogovi?

Чи зро́бить люди́на для себе богі́в, а вони не боги́?

21 Zato, evo, ja æu ih nauèiti sada, pokazaæu im ruku svoju i silu svoju, da poznadu da mi je ime Gospod.

Тому́ то ось Я учиню́, що пізна́ють цим ра́зом вони, учиню́, що пізнають вони Мою руку та силу Мою, і пізнають, що Йме́ння Моє — це Господь!