Isaija 17

1 Breme Damasku. Gle, Damasak æe se ukinuti da ne bude više grad, nego æe biti gomila razvalina.

Пророцтво про Дамаск. Ось Дама́ск вилуча́ється з міст, і стається, як купа руїн.

2 Gradovi Aroirski biæe ostavljeni, biæe za stada, te æe u njima poèivati, i niko ih neæe plašiti.

Поки́нені будуть міста Ароеру, для чері́д вони будуть, і ті будуть лежати, і не буде кому їх споло́шити.

3 Nestaæe gradova Jefremovijeh i carstva u Damasku i ostatku Sirskom, biæe kao slava sinova Izrailjevijeh, veli Gospod nad vojskama.

Заникне тверди́ня з Єфрема, і царство з Дамаску, і решта Ара́му — будуть, як слава синів Ізраїля, говорить Господь Савао́т!

4 I u taj æe dan istanèati slava Jakovljeva, i debelo tijelo njegovo omršaæe.

І станеться в день той, слава Якова зни́діє, і ви́худне товщ його тіла.

5 Jer æe biti kao kad žetelac sabira žito i rukom žanje klasje, i biæe kao kad se kupi klasje u dolini Rafajskoj.

І буде, немов би жнець збирає збіжжя, а раме́но його жне коло́сся; і буде, немов би збирають коло́сся в долині Рефаїм.

6 Ali æe se ostaviti u njoj pabirci kao kad se otrese maslina, pa dvije tri ostanu u vrhu, i èetiri pet na rodnijem granama, veli Gospod Bog Izrailjev.

І на ньо́му зоста́нуться за́лишки з пло́дів, як при оббива́нні оливки: дві-три я́гідки на верхові́тті, чотири-п'ять на галу́зках плі́дної деревини, говорить Господь, Бог Ізраїлів.

7 U to æe vrijeme èovjek pogledati na tvorca svojega, i oèi njegove gledaæe na sveca Izrailjeva;

Того дня зве́рне люди́на зір до свого́ Творця, а очі її на Святого Ізраїлевого дивитися будуть.

8 A neæe pogledati na oltare, djelo ruku svojih, niti æe gledati na ono što su naèinili prsti njegovi, ni na lugove ni na likove sunèane.

І не буде зверта́тись люди́на до же́ртівників, чину рук своїх, і не буде дивитись на те, що́ зробили були її пальці, ні на аше́ри, ані на стовпи на честь сонця.

9 U to æe vrijeme tvrdi gradovi njegovi biti kao ostavljen grm i ogranak, jer æe se ostaviti radi sinova Izrailjevijeh, i biæe pustoš.

Того дня її сильні міста будуть, мов ті опустілі місця лісу та верхі́в'я гір, що їх позоставлено перед синами Ізраїля, і руїною станеться те.

10 Jer si zaboravio Boga spasenja svojega, i nijesi se sjeæao stijene sile svoje; zato sadi krasne sadove i lozu stranu presaðuj;

Бо забула ти, до́чко Ізраїля, Бога спасі́ння свого, і не пам'ятала про Скелю сили своєї. Тому́ то са́диш розсадника приємного, і пересаджуєш туди чужу виноградину.

11 Danju radi da uzraste što posadiš, i jutrom gledaj da ti sjeme nikne; ali kad doðe do branja razgrabiæe se, i ostaæe ti ljuta žalost.

Того дня, як садила, ти обгороди́ла його, і про посів свій подба́ла, щоб рано зацвіло́. Але жни́во минулося в день слабости та невиго́йного болю!

12 Teško mnoštvu velikih naroda, što buèe kao što buèe mora, i uzavrelijem narodima, kojih stoji vreva kao silnijeh voda;

Біда, рев числе́нних наро́дів, — гурко́чуть, як гу́ркіт морі́в, і галас племе́н, — вони галасують, як гу́ркіт міцної води.

13 Vreva stoji naroda kao velikih voda; ali æe povikati na njih, i oni æe pobjeæi daleko, i biæe gonjeni kao pljeva po brdima od vjetra i kao prah od vihora.

Галасують племе́на, як гу́ркіт міцно́ї води, та Він їм погро́зить, і кожен дале́ко втече, і буде гнаний, немов та поло́ва на го́рах за вітром, і мов перед вихром перекотипо́ле.

14 Uveèe eto straha, i prije nego svane nema nikoga. To je dio onijeh koji nas gaze, i našljedstvo onijeh koji otimlju od nas.

Як вечір насуне — то й жах ось, поки ра́нок настане — не буде його. Це талан наших грабівникі́в, і це доля дери́людів наших!