< مزامیر 73 >
مزمور آساف هرآینه خدا برای اسرائیل نیکوست، یعنی برای آنانی که پاک دل هستند. | ۱ 1 |
Псалом Асафів. Який же добрий Бог до Ізраїля, до чистих серцем!
واما من نزدیک بود که پایهایم از راه در رود ونزدیک بود که قدمهایم بلغزد. | ۲ 2 |
А в мене ледь не похитнулися мої ноги, мало не втратили опору мої стопи,
زیرا بر متکبران حسد بردم چون سلامتی شریران را دیدم. | ۳ 3 |
коли я позаздрив нерозумним, побачивши добробут нечестивих!
زیراکه در موت ایشان قیدها نیست و قوت ایشان مستحکم است. | ۴ 4 |
Адже немає в них страждань до самої смерті й тіла їхні пашіють здоров’ям.
مثل مردم در زحمت نیستند ومثل آدمیان مبتلا نمی باشند. | ۵ 5 |
Вони вільні від тягарів людських, і труднощі людські не торкаються їх.
بنابراین گردن ایشان به تکبر آراسته است وظلم مثل لباس ایشان را میپوشاند. | ۶ 6 |
Тому пиха вкрила їм шию намистом, насильство вдягає їх неначе шати.
چشمان ایشان از فربهی بدرآمده است و از خیالات دل خود تجاوز میکنند. | ۷ 7 |
Вирячилися від жиру їхні очі – збулися [в них] розбещені задуми серця.
استهزا میکنند و حرفهای بد میزنند و سخنان ظلم آمیز را از جای بلندمی گویند. | ۸ 8 |
Глузують і говорять злісно, розмовляють зухвало про пригнічення.
دهان خود را بر آسمانها گذاردهاند وزبان ایشان در جهان گردش میکند. | ۹ 9 |
На небеса зазіхають вуста їхні, і язик їхній по землі походжає.
پس قوم او بدینجا برمی گردند و آبهای فراوان، بدیشان نوشانیده میشود. | ۱۰ 10 |
Тому туди ж народ Його звертається, п’ють собі жадібно воду повною мірою.
و ایشان میگویند: «خدا چگونه بداند و آیا حضرت اعلی علم دارد؟» | ۱۱ 11 |
Вони говорять: «Як дізнається Бог? Хіба є знання у Всевишнього?
اینک اینان شریر هستند که همیشه مطمئن بوده، در دولتمندی افزوده میشوند. | ۱۲ 12 |
Ось вони нечестиві, але завжди безтурботні й примножують статки!»
یقین من دل خود را عبث طاهر ساخته و دستهای خود رابه پاکی شستهام. | ۱۳ 13 |
Так чи не дарма я тримав у чистоті моє серце й обмивав у невинності мої руки?
و من تمامی روز مبتلامی شوم و تادیب من هر بامداد حاضر است. | ۱۴ 14 |
Я був уражений картанням цілий день і докорами сумління – щоранку.
اگر میگفتم که چنین سخن گویم، هر آینه برطبقه فرزندان تو خیانت میکردم. | ۱۵ 15 |
Якби сказав я сам собі: «Буду міркувати, як вони!», то цим я зрадив би рід синів Твоїх.
چون تفکرکردم که این را بفهمم، در نظر من دشوار آمد. | ۱۶ 16 |
І роздумував я, щоб пізнати це, але воно було тяжким в очах моїх.
تابه قدسهای خدا داخل شدم. آنگاه در آخرت ایشان تامل کردم. | ۱۷ 17 |
Аж поки не увійшов я до святилища Божого й не зрозумів, яким буде їхній кінець.
هر آینه ایشان را در جایهای لغزنده گذاردهای. ایشان را به خرابیها خواهی انداخت. | ۱۸ 18 |
Так, Ти ставиш їх на стежках слизьких і [потім] штовхаєш їх до загибелі.
چگونه بغته به هلاکت رسیدهاند! تباه شده، از ترسهای هولناک نیست گردیدهاند. | ۱۹ 19 |
Як несподівано вони перетворилися на руїну, зникли, згинули від жаху!
مثل خواب کسی چون بیدار شد، ای خداوندهمچنین چون برخیزی، صورت ایشان را ناچیزخواهی شمرد. | ۲۰ 20 |
Як сновидіння [зникає] після пробудження, так і Ти, Владико, повставши, їхні мрії обернеш на сором.
لیکن دل من تلخ شده بود و در اندرون خود، دل ریش شده بودم. | ۲۱ 21 |
Коли ж серце моє гарячилося й нутрощі мої терзалися,
و من وحشی بودم ومعرفت نداشتم و مثل بهایم نزد تو گردیدم. | ۲۲ 22 |
тоді я був невігласом і нерозумним, мов худоба, перед Тобою.
ولی من دائم با تو هستم. تو دست راست مراتایید کردهای. | ۲۳ 23 |
Та я завжди з Тобою: Ти тримаєш мою правицю у [Своїй] руці.
موافق رای خود مرا هدایت خواهی نمود و بعد از این مرا به جلال خواهی رسانید. | ۲۴ 24 |
Ти ведеш мене Своєю порадою, а потім приймеш мене у славу.
کیست برای من در آسمان؟ و غیر ازتو هیچچیز را در زمین نمی خواهم. | ۲۵ 25 |
Хто є в мене на небі, [крім Тебе]? Коли Ти зі мною, нічого на землі не хочу!
اگرچه جسد و دل من زائل گردد، لیکن صخره دلم وحصه من خداست تا ابدالاباد. | ۲۶ 26 |
Виснажилося моє тіло й моє серце, та скеля серця мого й доля моя навіки – Бог!
زیرا آنانی که ازتو دورند هلاک خواهند شد. و آنانی را که از توزنا میکنند، نابود خواهی ساخت. | ۲۷ 27 |
Ось ті, хто далекий від Тебе, загинуть; Ти знищиш усіх, хто блукає [вдалині] від Тебе.
و اما مرانیکوست که به خدا تقرب جویم. بر خداوندیهوه توکل کردهام تا همه کارهای تو را بیان کنم. | ۲۸ 28 |
А щодо мене, то добре мені наближатися до Бога; у Володаря Господа мій притулок, щоб я міг звіщати Його діяння.