< ایّوب 29 >

و ایوب باز مثل خود را آورده، گفت: ۱ 1
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
«کاش که من مثل ماههای پیش می‌بودم و مثل روزهایی که خدا مرا در آنها نگاه می‌داشت. ۲ 2
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
هنگامی که چراغ او بر سر من می‌تابید، و با نور او به تاریکی راه می‌رفتم. ۳ 3
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
چنانکه در روزهای کامرانی خود می‌بودم، هنگامی که سر خدا بر خیمه من می‌ماند. ۴ 4
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
وقتی که قادر مطلق هنوز با من می‌بود، و فرزندانم به اطراف من می‌بودند. ۵ 5
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
حینی که قدمهای خود را باکره می‌شستم و صخره، نهرهای روغن را برای من می ریخت. ۶ 6
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
چون به دروازه شهر بیرون می‌رفتم وکرسی خود را در چهار سوق حاضر می‌ساختم. ۷ 7
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
جوانان مرا دیده، خود را مخفی می‌ساختند، وپیران برخاسته، می‌ایستادند. ۸ 8
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
سروران از سخن‌گفتن بازمی ایستادند، و دست به دهان خودمی گذاشتند. ۹ 9
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
آواز شریفان ساکت می‌شد وزبان به کام ایشان می‌چسبید. ۱۰ 10
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
زیرا گوشی که مرا می‌شنید، مرا خوشحال می‌خواند و چشمی که مرا می‌دید، برایم شهادت می‌داد. ۱۱ 11
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
زیرافقیری که استغاثه می‌کرد او را می‌رهانیدم، ویتیمی که نیز معاون نداشت. ۱۲ 12
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
برکت شخصی که در هلاکت بود، به من می‌رسید و دل بیوه‌زن راخوش می‌ساختم. ۱۳ 13
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
عدالت را پوشیدم و مراملبس ساخت، و انصاف من مثل ردا و تاج بود. ۱۴ 14
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
من به جهت کوران چشم بودم، و به جهت لنگان پای. ۱۵ 15
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
برای مسکینان پدر بودم، و دعوایی را که نمی دانستم، تفحص می‌کردم. ۱۶ 16
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
دندانهای آسیای شریر را می‌شکستم و شکار را ازدندانهایش می‌ربودم. ۱۷ 17
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
«و می‌گفتم، در آشیانه خود جان خواهم سپرد و ایام خویش را مثل عنقا طویل خواهم ساخت. ۱۸ 18
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
ریشه من به سوی آبها کشیده خواهدگشت، و شبنم بر شاخه هایم ساکن خواهد شد. ۱۹ 19
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
جلال من در من تازه خواهد شد، و کمانم دردستم نو خواهد ماند. ۲۰ 20
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
مرا می‌شنیدند و انتظارمی کشیدند، و برای مشورت من ساکت می‌ماندند. ۲۱ 21
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
بعد از کلام من دیگر سخن نمی گفتند و قول من بر ایشان فرو می‌چکید. ۲۲ 22
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
و برای من مثل باران انتظار می‌کشیدند و دهان خویش را مثل باران آخرین باز می‌کردند. ۲۳ 23
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
اگر بر ایشان می‌خندیدم باور نمی کردند، و نور چهره مرا تاریک نمی ساختند. ۲۴ 24
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
راه را برای ایشان اختیار کرده، به ریاست می‌نشستم، و در میان لشکر، مثل پادشاه ساکن می‌بودم، و مثل کسی‌که نوحه‌گران را تسلی می‌بخشد. ۲۵ 25
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!

< ایّوب 29 >