< ایّوب 29 >
و ایوب باز مثل خود را آورده، گفت: | ۱ 1 |
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
«کاش که من مثل ماههای پیش میبودم و مثل روزهایی که خدا مرا در آنها نگاه میداشت. | ۲ 2 |
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
هنگامی که چراغ او بر سر من میتابید، و با نور او به تاریکی راه میرفتم. | ۳ 3 |
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
چنانکه در روزهای کامرانی خود میبودم، هنگامی که سر خدا بر خیمه من میماند. | ۴ 4 |
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
وقتی که قادر مطلق هنوز با من میبود، و فرزندانم به اطراف من میبودند. | ۵ 5 |
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
حینی که قدمهای خود را باکره میشستم و صخره، نهرهای روغن را برای من می ریخت. | ۶ 6 |
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
چون به دروازه شهر بیرون میرفتم وکرسی خود را در چهار سوق حاضر میساختم. | ۷ 7 |
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
جوانان مرا دیده، خود را مخفی میساختند، وپیران برخاسته، میایستادند. | ۸ 8 |
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
سروران از سخنگفتن بازمی ایستادند، و دست به دهان خودمی گذاشتند. | ۹ 9 |
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
آواز شریفان ساکت میشد وزبان به کام ایشان میچسبید. | ۱۰ 10 |
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
زیرا گوشی که مرا میشنید، مرا خوشحال میخواند و چشمی که مرا میدید، برایم شهادت میداد. | ۱۱ 11 |
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
زیرافقیری که استغاثه میکرد او را میرهانیدم، ویتیمی که نیز معاون نداشت. | ۱۲ 12 |
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
برکت شخصی که در هلاکت بود، به من میرسید و دل بیوهزن راخوش میساختم. | ۱۳ 13 |
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
عدالت را پوشیدم و مراملبس ساخت، و انصاف من مثل ردا و تاج بود. | ۱۴ 14 |
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
من به جهت کوران چشم بودم، و به جهت لنگان پای. | ۱۵ 15 |
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
برای مسکینان پدر بودم، و دعوایی را که نمی دانستم، تفحص میکردم. | ۱۶ 16 |
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
دندانهای آسیای شریر را میشکستم و شکار را ازدندانهایش میربودم. | ۱۷ 17 |
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
«و میگفتم، در آشیانه خود جان خواهم سپرد و ایام خویش را مثل عنقا طویل خواهم ساخت. | ۱۸ 18 |
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
ریشه من به سوی آبها کشیده خواهدگشت، و شبنم بر شاخه هایم ساکن خواهد شد. | ۱۹ 19 |
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
جلال من در من تازه خواهد شد، و کمانم دردستم نو خواهد ماند. | ۲۰ 20 |
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
مرا میشنیدند و انتظارمی کشیدند، و برای مشورت من ساکت میماندند. | ۲۱ 21 |
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
بعد از کلام من دیگر سخن نمی گفتند و قول من بر ایشان فرو میچکید. | ۲۲ 22 |
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
و برای من مثل باران انتظار میکشیدند و دهان خویش را مثل باران آخرین باز میکردند. | ۲۳ 23 |
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
اگر بر ایشان میخندیدم باور نمی کردند، و نور چهره مرا تاریک نمی ساختند. | ۲۴ 24 |
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
راه را برای ایشان اختیار کرده، به ریاست مینشستم، و در میان لشکر، مثل پادشاه ساکن میبودم، و مثل کسیکه نوحهگران را تسلی میبخشد. | ۲۵ 25 |
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!