Salmi 104
1 BENEDICI, anima mia, il Signore; O Signore Iddio mio, tu sei sommamente grande; Tu sei vestito di gloria e di magnificenza.
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Egli si ammanta di luce come di una vesta; Egli tende il cielo come una cortina.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Egli fa i palchi delle sue sale nelle acque; Egli pone le nuvole [per] suo carro: Egli passeggia sopra le ale del vento.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Egli fa i venti suoi Angeli, E il fuoco divampante suoi ministri.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Egli ha fondata la terra sulle sue basi; Giammai in perpetuo non sarà smossa.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Tu l'avevi [già] coperta dell'abisso, come d'una vesta; Le acque si erano fermate sopra i monti.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 Esse fuggirono per lo tuo sgridare; Si affrettarono per la voce del tuo tuono;
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Erano salite sopra i monti; [ma] discesero nelle valli, Al luogo che tu hai loro costituito.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Tu hai [loro] posto un termine, il qual non trapasseranno; [E] non torneranno a coprir la terra.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 [Egli è quel] che manda le fonti per le valli, Onde [esse] corrono fra i monti;
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Abbeverano tutte le bestie della campagna; Gli asini salvatichi spengono la lor sete [con esse].
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Presso a quelle si riparano gli uccelli del cielo; Fanno sentir di mezzo alle frondi le [lor] voci.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Egli adacqua i monti dalle sue stanze sovrane; La terra è saziata del frutto delle sue opere.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Egli fa germogliar l'erba per le bestie; E l'erbaggio per lo servigio dell'uomo, Facendo uscire della terra il pane.
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 Egli rallegra il cuor dell'uomo col vino, Egli fa risplender la faccia coll'olio, E sostenta il cuor dell'uomo col pane.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Gli alberi del Signore [ne] son saziati; I cedri del Libano ch'egli ha piantati;
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Dove gli uccelli si annidano; Gli abeti, [che son] la stanza della cicogna.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Gli alti monti [sono] per li cavriuoli; Le rocce [sono] il ricetto de' conigli.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Egli ha fatta la luna per le stagioni; Il sole conosce il suo occaso.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Tu mandi le tenebre, ed e' si fa notte, Nella quale tutte le fiere delle selve vanno attorno.
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 I leoncelli rugghiano dietro alla preda, E per chiedere a Dio il lor pasto.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 [Ma, tosto ch]'è levato il sole, si raccolgono, E giacciono ne' lor ricetti.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Allora l'uomo esce alla sua opera, Ed al suo lavoro, infino alla sera.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Quanto grandi sono, o Signore, le tue opere! Tu le hai tutte fatte con sapienza; La terra è piena de' tuoi beni.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Ecco, il mar grande ed ampio: Quivi son rettili senza numero, Amimali piccoli e grandi.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Quivi nuotano le navi, E il Leviatan che tu hai formato per ischerzare in esso.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Tutti [gli animali] sperano in te, Che tu dii loro il lor cibo al suo tempo.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 [Se] tu [lo] dài loro, [lo] ricolgono; [Se] tu apri la tua mano, son saziati di beni.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 [Se] tu nascondi la tua faccia, sono smarriti; [Se] tu ritiri il fiato loro, trapassano, E ritornano nella lor polvere.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 [Se] tu rimandi il tuo spirito son creati; E tu rinnuovi la faccia della terra.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Sia la gloria del Signore in eterno; Rallegrisi il Signore nelle sue opere;
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Il quale se riguarda verso la terra, ella trema; Se tocca i monti, essi fumano.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Io canterò al Signore, mentre viverò; Io salmeggerò all'Iddio mio, tanto che io durerò.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Il mio ragionamento gli sarà piacevole, Io mi rallegrerò nel Signore.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Vengano meno i peccatori d'in su la terra, E gli empi non sieno più. Anima mia, benedici il Signore. Alleluia.
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
