Proverbi 17

1 Migliore [è] un boccon di [pane] secco, con quiete, Che una casa piena di animali ammazzati, con rissa.

Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.

2 Il servitore intendente signoreggerà sopra il figliuolo che reca vituperio, E spartirà l'eredità tra i fratelli.

Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.

3 La coppella [è] per l'argento, e il fornello per l'oro; Ma il Signore prova i cuori.

Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.

4 L'uomo maligno presta gli orecchi alle labbra inique; E l'ingannatore ascolta la lingua maliziosa.

Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.

5 Chi beffa il povero fa onta a colui che l'ha fatto; Chi si rallegra della calamità [altrui] non resterà impunito.

Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.

6 I figliuoli de' figliuoli [son] la corona de' vecchi; E i padri [son] la gloria de' figliuoli.

Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.

7 Il parlar magnifico non è decevole all'uomo da nulla; Quanto meno al principe il labbro falso!

Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.

8 Il presente [è], appo chi è dato a ricever presenti, una gioia graziosa; Dovunque si volge produce effetto.

Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.

9 Chi copre il fallo procaccia amicizia; Ma chi [lo] ridice disunisce gli amici.

Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.

10 La riprensione scende [più addentro] nell'[uomo] intendente, Che cento percosse date allo stolto.

На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.

11 Il malvagio non cerca altro che ribellione; Ma l'angelo crudele sarà mandato contro a lui.

Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.

12 Scontrisi pure in un uomo un'orsa, a cui sieno stati tolti i suoi figli, Anzi che un pazzo nella sua pazzia.

Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.

13 Il male non si dipartirà giammai dalla casa Di chi rende il mal per lo bene.

Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.

14 Chi comincia la contesa [è come] chi dà apritura alle acque; Però avanti che si venga alle contumelie, lascia la questione.

Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!

15 Chi assolve il reo, e chi condanna il giusto, [Sono] amendue ugualmente abbominevoli al Signore.

Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.

16 A che [serve] il prezzo in mano allo stolto, Da comperar sapienza, poichè egli non [ha] alcun senno?

На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?

17 L'amico ama in ogni tempo, E il fratello nasce per l'afflizione.

Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.

18 L'uomo scemo di senno tocca la mano, [E] fa sicurtà al suo prossimo.

Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.

19 Chi ama contesa ama misfatto; Chi alza la sua porta cerca ruina.

Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.

20 L' [uomo] perverso di cuore non troverà il bene; E l'[uomo] stravolto nel suo parlare caderà nel male.

Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.

21 Chi genera un pazzo [lo genera] a suo cordoglio; E il padre dello stolto non si rallegrerà.

Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.

22 Il cuore allegro giova, [come] una medicina; Ma lo spirito afflitto secca le ossa.

Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.

23 L'empio prende il presente dal seno, Per pervertir le vie del giudicio.

Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.

24 La sapienza [è] nel cospetto dell'intendente; Ma gli occhi dello stolto [riguardano] alle estremità della terra.

З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.

25 Il figliuolo stolto [è] sdegno a suo padre, Ed amaritudine a colei che l'ha partorito.

Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.

26 Egli non [è] bene di condannare il giusto, non pure ad ammenda, [Nè] che i principi battano [alcuno] per dirittura.

Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!

27 Chi rattiene i suoi detti [è] dotato di conoscimento; [E] chi [è di] spirito riservato [è] uomo intendente.

Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.

28 Lo stolto stesso è reputato savio, quando si tace; [E] prudente, quando tiene le labbra chiuse.

І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.