Job 7

1 Muß nicht der Mensch immer im Streit sein auf Erden, und sind seine Tage nicht wie eines Tagelöhners?

Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!

2 Wie ein Knecht sich sehnt nach dem Schatten und ein Tagelöhner, daß seine Arbeit aus sei,

Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

3 also habe ich wohl ganze Monden vergeblich gearbeitet, und elender Nächte sind mir viel geworden.

так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.

4 Wenn ich mich legte, sprach ich: Wann werde ich aufstehen? Und der Abend ward mir lang; ich wälzte mich und wurde des satt bis zur Dämmerung.

Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.

5 Mein Fleisch ist um und um wurmig und knotig; meine Haut ist verschrumpft und zunichte geworden.

Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.

6 Meine Tage sind leichter dahingeflogen denn die Weberspule und sind vergangen, daß kein Aufhalten dagewesen ist.

А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.

7 Gedenke, daß mein Leben ein Wind ist und meine Augen nicht wieder Gutes sehen werden.

Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.

8 Und kein lebendiges Auge wird mich mehr schauen; sehen deine Augen nach mir, so bin ich nicht mehr.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.

9 Eine Wolke vergeht und fährt dahin: also, wer in die Hölle hinunterfährt, kommt nicht wieder herauf (Sheol h7585)

Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)

10 und kommt nicht wieder in sein Haus, und sein Ort kennt ihn nicht mehr.

не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.

11 Darum will ich auch meinem Munde nicht wehren; ich will reden in der Angst meines Herzens und will klagen in der Betrübnis meiner Seele.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:

12 Bin ich denn ein Meer oder ein Meerungeheuer, daß du mich so verwahrst?

Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?

13 Wenn ich gedachte: Mein Bett soll mich trösten, mein Lager soll mir meinen Jammer erleichtern,

Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,

14 so erschrecktest du mich mit Träumen und machtest mir Grauen durch Gesichte,

то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене

15 daß meine Seele wünschte erstickt zu sein und meine Gebeine den Tod.

І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.

16 Ich begehre nicht mehr zu leben. Laß ab von mir, denn meine Tage sind eitel.

Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!

17 Was ist ein Mensch, daß du ihn groß achtest und bekümmerst dich um ihn?

Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?

18 Du suchst ihn täglich heim und versuchst ihn alle Stunden.

Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.

19 Warum tust du dich nicht von mir und lässest mich nicht, bis ich nur meinen Speichel schlinge?

Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?

20 Habe ich gesündigt, was tue ich dir damit, o du Menschenhüter? Warum machst du mich zum Ziel deiner Anläufe, daß ich mir selbst eine Last bin?

Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?

21 Und warum vergibst du mir meine Missetat nicht und nimmst weg meine Sünde? Denn nun werde ich mich in die Erde legen, und wenn du mich morgen suchst, werde ich nicht da sein.

І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.