Job 30

1 Nun aber lachen sie mein, die jünger sind denn ich, deren Väter ich verachtet hätte, sie zu stellen unter meine Schafhunde;

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

2 deren Vermögen ich für nichts hielt; die nicht zum Alter kommen konnten;

Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

3 die vor Hunger und Kummer einsam flohen in die Einöde, neulich verdarben und elend wurden;

Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

4 die da Nesseln ausraufen um die Büsche, und Ginsterwurzel ist ihre Speise;

рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.

5 aus der Menschen Mitte werden sie weggetrieben, man schreit über sie wie über einen Dieb;

Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,

6 in grausigen Tälern wohnen sie, in den Löchern der Erde und Steinritzen;

так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,

7 zwischen den Büschen rufen sie, und unter den Disteln sammeln sie sich:

ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —

8 die Kinder gottloser und verachteter Leute, die man aus dem Lande weggetrieben.

сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!

9 Nun bin ich ihr Spottlied geworden und muß ihr Märlein sein.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.

10 Sie haben einen Greuel an mir und machen sich ferne von mir und scheuen sich nicht, vor meinem Angesicht zu speien.

Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,

11 Sie haben ihr Seil gelöst und mich zunichte gemacht und ihren Zaum vor mir abgetan.

бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.

12 Zur Rechten haben sich Buben wider mich gesetzt und haben meinen Fuß ausgestoßen und haben wider mich einen Weg gemacht, mich zu verderben.

По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.

13 Sie haben meine Steige zerbrochen; es war ihnen so leicht, mich zu beschädigen, daß sie keiner Hilfe dazu bedurften.

Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —

14 Sie sind gekommen wie zu einer weiten Lücke der Mauer herein und sind ohne Ordnung dahergefallen.

немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.

15 Schrecken hat sich gegen mich gekehrt und hat verfolgt wie der Wind meine Herrlichkeit; und wie eine Wolke zog vorüber mein glückseliger Stand.

Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.

16 Nun aber gießt sich aus meine Seele über mich, und mich hat ergriffen die elende Zeit.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 Des Nachts wird mein Gebein durchbohrt allenthalben; und die mich nagen, legen sich nicht schlafen.

Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.

18 Mit großer Gewalt werde ich anders und anders gekleidet, und ich werde damit umgürtet wie mit einem Rock.

З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.

19 Man hat mich in den Kot getreten und gleich geachtet dem Staub und der Asche.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.

20 Schreie ich zu dir, so antwortest du mir nicht; trete ich hervor, so achtest du nicht auf mich.

Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.

21 Du hast mich verwandelt in einen Grausamen und zeigst an mit der Stärke deiner Hand, daß du mir gram bist.

Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.

22 Du hebst mich auf und lässest mich auf dem Winde fahren und zerschmelzest mich kräftig.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!

23 Denn ich weiß du wirst mich dem Tod überantworten; da ist das bestimmte Haus aller Lebendigen.

Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.

24 Aber wird einer nicht die Hand ausstrecken unter Trümmern und nicht schreien vor seinem Verderben?

Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 Ich weinte ja über den, der harte Zeit hatte; und meine Seele jammerte der Armen.

Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 Ich wartete des Guten, und es kommt das Böse; ich hoffte aufs Licht, und es kommt Finsternis.

Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.

27 Meine Eingeweide sieden und hören nicht auf; mich hat überfallen die elende Zeit.

Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,

28 Ich gehe schwarz einher, und brennt mich doch die Sonne nicht; ich stehe auf in der Gemeinde und schreie.

ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.

29 Ich bin ein Bruder der Schakale und ein Geselle der Strauße.

Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,

30 Meine Haut über mir ist schwarz geworden, und meine Gebeine sind verdorrt vor Hitze.

моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.

31 Meine Harfe ist eine Klage geworden und meine Flöte ein Weinen.

І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.