Psalm 56

1 Auf den Siegesspender, für den unschuldigen Zugewanderten in der Ferne, von David, ein Weihegesang, als ihn die Philister zu Gath festhielten. Gott! Sei mir gnädig! Denn Menschen schnauben wider mich, und täglich ängstigt mich mein Feind.

Для дириґента хору. На „Німа голубка вдалечині“. Золотий Давидів псалом, коли филисти́мляни захопи́ли були його в Ґа́ті. Помилуй мене, Боже, бо то́пче мене чоловік, — цілий день він воює та ти́сне мене!

2 Ja, meine Feinde schnauben immerfort; denn viele streiten gegen mich.

Чату́ють мої вороги цілий день, бо багато таких, що воюють завзя́то на мене!

3 Jedoch der Tag ist weit entfernt, da ich mich fürchte; denn auf Dich vertraue ich.

Того дня, коли страх обгорта́є мене, я надію на Тебе кладу́, —

4 Ich rühme mich der Gotteszusage; furchtlos vertraue ich auf Gott. Was können Sterbliche mir tun?

я в Бозі хвали́тиму слово Його, на Бога надію кладу, й не боюся, — що тіло учи́нить мені?

5 Und fechten sie auch täglich meine Worte an, sind alle ihre Pläne, mir zum Schaden, böse,

Цілий день біль прино́сять слова́ мої, усі їхні думки́ проти мене на зло:

6 sie müssen doch sich fürchten und verkriechen und so auf meine Schritte lauschen, wie sie's von mir erwartet haben.

слідкують, ховаються, пильнують вони мої сто́пи... Як чатують на душу мою,

7 Verstoße sie des Frevels wegen! Die Scharen stürze hin im Grimme, Gott!

так Ти через гріх віджени́ їх, пониж, Боже, людей в Своїм гніві!

8 Vermerkst Du schon mein Schwanken, dann lege meine Tränen auch in Deinen Schlauch, voll angerechnet!

Полічив Ти тиня́ння моє, помісти́ ж мої сльози перед Собою, чи ж вони не запи́сані в книзі Твоїй?

9 Dann weichen meine Feinde. Am Tage, da ich rufe, weiß ich, daß ich einen Gott besitze.

Тоді то мої вороги́ повтікають назад, того дня, як я кли́кати буду. Те я знаю, що Бог при мені,

10 Ich rühme mich der Gotteszusage; ich rühme mich der Zusage des Herrn.

і в Бозі я справу свою докінчу́, докінчу́ я в Господі справу!

11 Furchtlos vertraue ich auf Gott. Was kann ein Mensch mir antun? -

На Бога надію кладу́ й не боюсь, — що́ люди́на учи́нить мені?

12 Ich schulde Dir Gelübde, Gott; ich zahle sie Dir heim mit Dankbarkeit.

На мені зостаються, о Боже, прися́ги Тобі, та для Тебе я ви́повню жертви хвали́.

13 Denn meine Seele wahrst Du vor dem Tod, nicht wahr? vorm Sturze meine Füße. So kann ich länger noch vor Gott im Licht des Lebens wallen.

Як Ти спас мою душу від смерти, то хіба ж не спасеш моїх ніг від паді́ння, щоб у світлі життя я ходив перед Богом?