Job 5

1 "Ach, fordere immer vor Gericht! Wer leistet deiner Ladung Folge? Mit Heiligen entzweit, an wen willst du dich wenden?

Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?

2 Den Toren wird der Ärger töten, den Dummen wird der Zorn das Leben kosten.

Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!

3 Ich selbst sah einen Toren festgewurzelt stehen; da schaut ich seines Hauses raschen Untergang,

Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.

4 und seine Kinder standen hilflos da. Sie mußten, ohne Anwalt, im Gerichtstor sich zertreten lassen.

Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!

5 Was er geerntet, ißt ein Hungriger, und dieser bringt davon dem Darbenden. Nach ihren Krügen lechzen Durstige.

Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!

6 Denn Unheil wächst nicht aus dem Staube; nicht sprießt das Unglück aus dem Boden.

Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —

7 Dem Unglück wächst ein Mensch entgegen, so wie empor der Flamme Funken fliegen.

бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.

8 An deiner Stelle kehrte ich mich doch zu Gott; ich stellte meine Sache Gott anheim,

А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —

9 ihm, der so herrlich, unerforschlich waltet und Wunder wirket ohne Zahl,

Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,

10 der selbst der Erde Regen spendet und Wasser auf die Fluren schickt,

бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,

11 der Niedrige erhöht, Gebeugte führt zum Heil,

щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.

12 der hintertreibt den Plan der Listigen, daß ihre Hände immer Förderliches schaffen,

Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,

13 der Kluge übertrifft an List, so daß der Schlauen Plan sich überstürzt,

Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —

14 daß sie bei Tag auf Dunkel stoßen, am Mittag tappen wie bei Nacht,

вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!

15 der rettet den Verlassenen vor ihrem Rachen, den Armen vor der starken Faust.

І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,

16 Drum geht dem Schwachen Hoffnung auf; die Bosheit muß ihr Maul verschließen.

і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!

17 Wohl dem, der Gottes Zucht erfährt! Verschmäh daher des Höchsten Mahnung nicht!

Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:

18 Denn er verwundet und verbindet; von seiner Hand kommt Schlag und Heil.

Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!

19 In sechs der Nöte schont er deiner; in sieben dich kein Unheil trifft.

В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:

20 Er rettet dich vom Tod in Hungersnot, im Krieg vor der Gefahr des Schwertes.

Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.

21 Und greifen Feuerzungen um sich, so bist du wohl geborgen, hast nichts zu fürchten, wenngleich Verheerung kommt.

Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.

22 Des Dämons und der Seuche kannst du lachen; die wilden Tiere brauchst du nicht zu fürchten.

З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.

23 Denn mit des Landes Schrecknissen stehst du im Bunde; die wilden Tiere sind dir zugetan.

Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.

24 Und du erfährst, daß wohlbehalten bleibt dein Zelt, und musterst du dein Haus, vermißt du nichts.

І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.

25 Die Zahl der Kinder siehst du wachsen; wie Gras im Feld ist dein Gesproß.

І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!

26 Du gehst zum Grab im hohen Alter ein, wie Garben, eingeführt zur rechten Zeit.

І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!

27 So ist's. So haben wir's ergründet. So haben wir's gehört. Zu Herzen nimm es dir!"

Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“