Romans 9
1 I tell the truth in Christ. I am not lying, my conscience testifying with me in the Holy Spirit
Я кажу правду в Христі, не обманюю, і моє сумління підтверджує це через Святого Духа:
2 that I have great sorrow and unceasing pain in my heart.
у мене в серці велика печаль і невпинний біль.
3 For I could wish that I myself were accursed from Christ for my brothers’ sake, my relatives according to the flesh
Адже я бажав би бути проклятим [і відлученим] від Христа заради моїх братів, моїх рідних за тілом,
4 who are Israelites; whose is the adoption, the glory, the covenants, the giving of the law, the service, and the promises;
тобто за народ Ізраїлю. Їм належить усиновлення, слава, заповіти, законодавство, служіння та обітниці.
5 of whom are the fathers, and from whom is Christ as concerning the flesh, who is over all, God, blessed forever. Amen. (aiōn g165)
Їхніми є патріархи й від них за тілом Христос – Бог над усіма, благословенний навіки! Амінь. (aiōn g165)
6 But it is not as though the word of God has come to nothing. For they are not all Israel that are of Israel.
Але це не [означає, ] що Слово Боже не збулося. Адже не всі, хто походить з Ізраїлю, – це Ізраїль.
7 Neither, because they are Abraham’s offspring, are they all children. But, “your offspring will be accounted as from Isaac.”
І не всі нащадки Авраама є його дітьми. Бо [написано]: «Через Ісаака буде названо тобі нащадка».
8 That is, it is not the children of the flesh who are children of God, but the children of the promise are counted as heirs.
Тобто не тілесні діти є дітьми Божими, а діти обітниці вважаються нащадками.
9 For this is a word of promise: “At the appointed time I will come, and Sarah will have a son.”
Бо ось якими були слова обітниці: «У призначений час Я повернуся, і у Сарри буде син».
10 Not only so, but Rebekah also conceived by one, by our father Isaac.
І не тільки це, але й Ревека [отримала обітницю], завагітнівши від нашого батька Ісаака.
11 For being not yet born, neither having done anything good or bad, that the purpose of God according to election might stand, not of works, but of him who calls,
Бо коли [близнюки] ще не народилися й не зробили нічого доброго чи поганого (щоб намір Божий у вибранні залишився
12 it was said to her, “The elder will serve the younger.”
не від учинків, але від Того, Хто кличе), їй було сказано: «Старший служитиме молодшому».
13 Even as it is written, “Jacob I loved, but Esau I hated.”
Як написано: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів».
14 What shall we say then? Is there unrighteousness with God? May it never be!
Що тоді скажемо? Невже Бог несправедливий? Зовсім ні!
15 For he said to Moses, “I will have mercy on whom I have mercy, and I will have compassion on whom I have compassion.”
Бо Він каже Мойсеєві: «Я помилую того, кого хочу помилувати, і зглянуся над тим, над ким хочу зглянутись».
16 So then it is not of him who wills, nor of him who runs, but of God who has mercy.
Отже, це залежить не від того, хто хоче, і не від того, хто біжить, а від Божої милості.
17 For the Scripture says to Pharaoh, “For this very purpose I caused you to be raised up, that I might show in you my power, and that my name might be proclaimed in all the earth.”
Бо Писання говорить фараонові: «Я поставив тебе для того, щоб показати через тебе Мою силу й щоб ім’я Моє звіщалося по всій землі».
18 So then, he has mercy on whom he desires, and he hardens whom he desires.
Отже, [Бог] милує, кого хоче, і, кого хоче, робить черствим.
19 You will say then to me, “Why does he still find fault? For who withstands his will?”
Хтось мені скаже: «Чому тоді Він звинувачує? Бо хто здатний противитися Його волі?»
20 But indeed, O man, who are you to reply against God? Will the thing formed ask him who formed it, “Why did you make me like this?”
Але хто ти, людино, щоб сперечатися з Богом? Чи виріб скаже тому, хто його створив: «Чому ти зробив мене таким?»
21 Or hasn’t the potter a right over the clay, from the same lump to make one part a vessel for honor, and another for dishonor?
Хіба гончар не має влади над глиною, щоб із тієї ж глини зробити одну посудину для почесного вжитку, а іншу – для звичайного?
22 What if God, willing to show his wrath and to make his power known, endured with much patience vessels of wrath prepared for destruction,
А що, коли Бог, бажаючи проявити [Свій] гнів і виявити Свою силу, з великим терпінням щадив посудини гніву, підготовлені до знищення,
23 and that he might make known the riches of his glory on vessels of mercy, which he prepared beforehand for glory—
щоб виявити багатство Своєї слави посудинам Його милосердя, які Він заздалегідь підготував до слави, –
24 us, whom he also called, not from the Jews only, but also from the Gentiles?
нам, покликаним не тільки з-поміж юдеїв, але й з-поміж язичників?
25 As he says also in Hosea, “I will call them ‘my people,’ which were not my people; and her ‘beloved,’ who was not beloved.”
Як сказав у Осії: «Я назву Моїм народом не Мій народ і нелюбу – улюбленою»,
26 “It will be that in the place where it was said to them, ‘You are not my people,’ there they will be called ‘children of the living God.’”
а також: «Там, де їм було сказано: „Ви не Мій народ“, їх будуть називати синами живого Бога».
27 Isaiah cries concerning Israel, “If the number of the children of Israel are as the sand of the sea, it is the remnant who will be saved;
Ісая проголошує про Ізраїль: «Навіть якщо кількість синів Ізраїля буде як морського піску, врятований буде лише залишок.
28 for he will finish the work and cut it short in righteousness, because the Lord will make a short work upon the earth.”
Бо Господь швидко та остаточно виконає Своє Слово на землі».
29 As Isaiah has said before, “Unless the Lord of Armies had left us a seed, we would have become like Sodom, and would have been made like Gomorrah.”
І як сказав Ісая раніше: «Якби Господь Воїнств не залишив нам нащадка, ми б стали як Содом й були б подібні до Гоморри».
30 What shall we say then? That the Gentiles, who didn’t follow after righteousness, attained to righteousness, even the righteousness which is of faith;
Що тоді скажемо? Язичники, які не прагнули праведності, здобули її – праведність, яка походить від віри.
31 but Israel, following after a law of righteousness, didn’t arrive at the law of righteousness.
А Ізраїль, який шукав Закону праведності, не досягнув цього.
32 Why? Because they didn’t seek it by faith, but as it were by works of the law. They stumbled over the stumbling stone,
Чому? Тому що вони [шукали] не вірою, а ділами Закону. Вони спіткнулися об камінь спотикання.
33 even as it is written, “Behold, I lay in Zion a stumbling stone and a rock of offense; and no one who believes in him will be disappointed.”
Як написано: «Ось я кладу на Сіоні Камінь спотикання і Скелю падіння, і той, хто вірить у Нього, не буде осоромлений».
