Matthew 22
1 Jesus answered and spoke to them again in parables, saying,
А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи:
2 “The Kingdom of Heaven is like a certain king, who made a wedding feast for his son,
„Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́.
3 and sent out his servants to call those who were invited to the wedding feast, but they would not come.
І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти.
4 Again he sent out other servants, saying, ‘Tell those who are invited, “Behold, I have prepared my dinner. My cattle and my fatlings are killed, and all things are ready. Come to the wedding feast!”’
Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“
5 But they made light of it, and went their ways, one to his own farm, another to his merchandise;
Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг.
6 and the rest grabbed his servants, treated them shamefully, and killed them.
А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх.
7 When the king heard that, he was angry, and sent his armies, destroyed those murderers, and burned their city.
І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.
8 “Then he said to his servants, ‘The wedding is ready, but those who were invited weren’t worthy.
Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані.
9 Go therefore to the intersections of the highways, and as many as you may find, invite to the wedding feast.’
Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“.
10 Those servants went out into the highways and gathered together as many as they found, both bad and good. The wedding was filled with guests.
І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась.
11 “But when the king came in to see the guests, he saw there a man who didn’t have on wedding clothing,
Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного,
12 and he said to him, ‘Friend, how did you come in here not wearing wedding clothing?’ He was speechless.
та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“Той же мовчав.
13 Then the king said to the servants, ‘Bind him hand and foot, take him away, and throw him into the outer darkness. That is where the weeping and grinding of teeth will be.’
Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“.
14 For many are called, but few chosen.”
Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“.
15 Then the Pharisees went and took counsel how they might entrap him in his talk.
Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його.
16 They sent their disciples to him, along with the Herodians, saying, “Teacher, we know that you are honest, and teach the way of God in truth, no matter whom you teach; for you aren’t partial to anyone.
І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти.
17 Tell us therefore, what do you think? Is it lawful to pay taxes to Caesar, or not?”
Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“
18 But Jesus perceived their wickedness, and said, “Why do you test me, you hypocrites?
А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте?
19 Show me the tax money.” They brought to him a denarius.
Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому.
20 He asked them, “Whose is this image and inscription?”
А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“
21 They said to him, “Caesar’s.” Then he said to them, “Give therefore to Caesar the things that are Caesar’s, and to God the things that are God’s.”
Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“.
22 When they heard it, they marveled, and left him and went away.
А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.
23 On that day Sadducees (those who say that there is no resurrection) came to him. They asked him,
Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його,
24 saying, “Teacher, Moses said, ‘If a man dies, having no children, his brother shall marry his wife and raise up offspring for his brother.’
та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“.
25 Now there were with us seven brothers. The first married and died, and having no offspring left his wife to his brother.
Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму.
26 In the same way, the second also, and the third, to the seventh.
Так само і другий, і третій, — аж до сьомого.
27 After them all, the woman died.
А по всіх вмерла й жінка.
28 In the resurrection therefore, whose wife will she be of the seven? For they all had her.”
Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“.
29 But Jesus answered them, “You are mistaken, not knowing the Scriptures, nor the power of God.
Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили.
30 For in the resurrection they neither marry nor are given in marriage, but are like God’s angels in heaven.
Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі.
31 But concerning the resurrection of the dead, haven’t you read that which was spoken to you by God, saying,
А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже:
32 ‘I am the God of Abraham, and the God of Isaac, and the God of Jacob’? God is not the God of the dead, but of the living.”
„Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“.
33 When the multitudes heard it, they were astonished at his teaching.
А наро́д, чувши це, дивувався науці Його.
34 But the Pharisees, when they heard that he had silenced the Sadducees, gathered themselves together.
Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом.
35 One of them, a lawyer, asked him a question, testing him.
І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи:
36 “Teacher, which is the greatest commandment in the law?”
„Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“
37 Jesus said to him, “‘You shall love the Lord your God with all your heart, with all your soul, and with all your mind.’
Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“.
38 This is the first and great commandment.
Це найбільша й найперша заповідь.
39 A second likewise is this, ‘You shall love your neighbor as yourself.’
А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“.
40 The whole law and the prophets depend on these two commandments.”
На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“.
41 Now while the Pharisees were gathered together, Jesus asked them a question,
Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,
42 saying, “What do you think of the Christ? Whose son is he?” They said to him, “Of David.”
і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“Вони Йому кажуть: „Давидів“.
43 He said to them, “How then does David in the Spirit call him Lord, saying,
Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:
44 ‘The Lord said to my Lord, sit on my right hand, until I make your enemies a footstool for your feet’?
„Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“.
45 “If then David calls him Lord, how is he his son?”
Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“
46 No one was able to answer him a word, neither did any man dare ask him any more questions from that day forward.
І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
