Acts 27
1 When it was determined that we should sail for Italy, they delivered Paul and certain other prisoners to a centurion named Julius, of the Augustan band.
Коли було вирішено, що ми попливемо до Італії, Павла та інших ув’язнених передали сотникові, на ім’я Юлій, з когорти Августа.
2 Embarking in a ship of Adramyttium, which was about to sail to places on the coast of Asia, we put to sea, Aristarchus, a Macedonian of Thessalonica being with us.
Ми сіли на адрамітський корабель, який мав плисти до кількох міст Азії, і відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
3 The next day, we touched at Sidon. Julius treated Paul kindly and gave him permission to go to his friends and refresh himself.
Наступного дня ми пристали в Сидоні. Юлій добре ставився до Павла й дозволив йому піти до своїх друзів та отримати догляд.
4 Putting to sea from there, we sailed under the lee of Cyprus, because the winds were contrary.
Відчаливши звідти, ми попливли під укриттям Кіпру, тому що вітри були протилежні;
5 When we had sailed across the sea which is off Cilicia and Pamphylia, we came to Myra, a city of Lycia.
перетнувши відкрите море, що омиває береги Килікії та Памфілії, причалили до Міри в Лікії.
6 There the centurion found a ship of Alexandria sailing for Italy, and he put us on board.
Там сотник знайшов олександрійський корабель, який плив до Італії, і посадив нас на нього.
7 When we had sailed slowly many days, and had come with difficulty opposite Cnidus, the wind not allowing us further, we sailed under the lee of Crete, opposite Salmone.
Повільно пропливши багато днів, ми насилу дісталися до Кніду. Оскільки вітер не дозволяв триматися потрібного напрямку, ми попливли біля Криту навпроти Салмона.
8 With difficulty sailing along it we came to a certain place called Fair Havens, near the city of Lasea.
З труднощами минувши його, припливли до одного міста, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.
9 When much time had passed and the voyage was now dangerous because the Fast had now already gone by, Paul admonished them
Як минуло багато часу й плавання вже стало небезпечним, бо й піст проминув, Павло радив:
10 and said to them, “Sirs, I perceive that the voyage will be with injury and much loss, not only of the cargo and the ship, but also of our lives.”
«Я бачу, що наша подорож буде з труднощами та великими втратами не тільки для вантажу та корабля, але й для нашого життя».
11 But the centurion gave more heed to the master and to the owner of the ship than to those things which were spoken by Paul.
Проте сотник більше послухався керманича та власника корабля, ніж Павлових слів.
12 Because the haven was not suitable to winter in, the majority advised going to sea from there, if by any means they could reach Phoenix and winter there, which is a port of Crete, looking southwest and northwest.
Через те, що пристань не була придатна для зимівлі, більшість вирішила відплисти звідти, щоб, якщо можна, дістатися до Фініка й перезимувати в порту на Криті, відкритому для південно-західних та північно-західних вітрів.
13 When the south wind blew softly, supposing that they had obtained their purpose, they weighed anchor and sailed along Crete, close to shore.
Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, і, піднявши вітрила, попливли вздовж Криту.
14 But before long, a stormy wind beat down from shore, which is called Euroclydon.
Та незабаром зі сторони острова зірвався ураганний вітер, що зветься Евракілон.
15 When the ship was caught and couldn’t face the wind, we gave way to it and were driven along.
Він підхопив корабель, так що неможливо було протистояти, ми піддалися вітрові й нас понесло.
16 Running under the lee of a small island called Clauda, we were able, with difficulty, to secure the boat.
Підпливши до маленького острівця, що зветься Клавдою, ми ледве змогли втримати рятувальний човен.
17 After they had hoisted it up, they used cables to help reinforce the ship. Fearing that they would run aground on the Syrtis sand bars, they lowered the sea anchor, and so were driven along.
Коли ж його підняли, намагалися канатами обв’язати корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, опустили вітрила; і так нас понесло.
18 As we labored exceedingly with the storm, the next day they began to throw things overboard.
Наступного дня нас так сильно кидала буря, що ми почали викидати вантаж.
19 On the third day, they threw out the ship’s tackle with their own hands.
Третього дня ми власними руками викидали корабельне знаряддя.
20 When neither sun nor stars shone on us for many days, and no small storm pressed on us, all hope that we would be saved was now taken away.
Оскільки ні сонце, ні зорі не з’являлися багато днів, а шторм не зменшувався, ми втратили вже всяку надію на порятунок.
21 When they had been long without food, Paul stood up in the middle of them and said, “Sirs, you should have listened to me, and not have set sail from Crete and have gotten this injury and loss.
Оскільки давно нічого не їли, Павло став посеред них та промовив: «Люди, треба було послухати моєї поради й не відпливати з Криту, тоді б ви не зазнали такої біди та шкоди.
22 Now I exhort you to cheer up, for there will be no loss of life among you, but only of the ship.
А тепер закликаю вас бути бадьорими, бо ніхто з вас не втратить життя, тільки корабель [розіб’ється].
23 For there stood by me this night an angel, belonging to the God whose I am and whom I serve,
Цієї ночі мені з’явився ангел Бога, Якому я належу і Якому служу.
24 saying, ‘Don’t be afraid, Paul. You must stand before Caesar. Behold, God has granted you all those who sail with you.’
Він сказав мені: „Павле, не бійся! Ти повинен стати перед Кесарем. І ось Бог дарував тобі всіх, хто пливе з тобою“.
25 Therefore, sirs, cheer up! For I believe God, that it will be just as it has been spoken to me.
Тому, люди, будьте бадьорі! Я вірю Богові, і все буде так, як мені сказано.
26 But we must run aground on a certain island.”
Нас має викинути на якийсь острів».
27 But when the fourteenth night had come, as we were driven back and forth in the Adriatic Sea, about midnight the sailors surmised that they were drawing near to some land.
Коли настала чотирнадцята ніч, нас усе ще носило по Адріатичному морю. Десь опівночі моряки стали припускати, що ми наближаємося до якоїсь землі.
28 They took soundings and found twenty fathoms. After a little while, they took soundings again, and found fifteen fathoms.
Помірявши глибину, виявили двадцять сажнів. Пропливши ще трохи, знову поміряли, і було п’ятнадцять сажнів.
29 Fearing that we would run aground on rocky ground, they let go four anchors from the stern, and wished for daylight.
Побоюючись, щоб не натрапити на скелясті місця, скинули з корми чотири якорі й молилися, щоб скоріше настав день.
30 As the sailors were trying to flee out of the ship and had lowered the boat into the sea, pretending that they would lay out anchors from the bow,
А коли моряки намагалися втекти з корабля й опускали рятувальний човен у море, вдаючи, ніби бажають спустити якорі з передньої частини,
31 Paul said to the centurion and to the soldiers, “Unless these stay in the ship, you can’t be saved.”
Павло сказав сотникові та воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися».
32 Then the soldiers cut away the ropes of the boat and let it fall off.
Тоді воїни перерізали канати рятувального човна, і він впав у море.
33 While the day was coming on, Paul begged them all to take some food, saying, “Today is the fourteenth day that you wait and continue fasting, having taken nothing.
Коли почало розвиднятись, Павло закликав усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви перебуваєте в очікуванні, нічого не ївши.
34 Therefore I beg you to take some food, for this is for your safety; for not a hair will perish from any of your heads.”
Тому прошу вас поїсти, бо це сприятиме вашому порятунку; жоден із вас навіть волосини з голови не втратить».
35 When he had said this and had taken bread, he gave thanks to God in the presence of all; then he broke it and began to eat.
Сказавши це, узяв хліб, подякував Богові перед усіма, розламав та почав їсти.
36 Then they all cheered up, and they also took food.
Тоді всі підбадьорились і стали їсти.
37 In all, we were two hundred seventy-six souls on the ship.
А всіх нас на кораблі було двісті сімдесят шість осіб.
38 When they had eaten enough, they lightened the ship, throwing out the wheat into the sea.
Як всі наїлися, то стали облегшувати корабель, викидаючи зерно в море.
39 When it was day, they didn’t recognize the land, but they noticed a certain bay with a beach, and they decided to try to drive the ship onto it.
Коли настав день, вони не розпізнали землі, але побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якого вирішили причалити кораблем, якщо зможуть.
40 Casting off the anchors, they left them in the sea, at the same time untying the rudder ropes. Hoisting up the foresail to the wind, they made for the beach.
Відрізавши якорі, залишили їх у морі; водночас розв’язали канати з керма й, піднявши мале вітрило за вітром, попрямували до берега.
41 But coming to a place where two seas met, they ran the vessel aground. The bow struck and remained immovable, but the stern began to break up by the violence of the waves.
Однак, наскочивши на мілину між двома течіями, ніс корабля застряг і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.
42 The soldiers’ counsel was to kill the prisoners, so that none of them would swim out and escape.
Тоді воїни вирішили вбити [всіх] в’язнів, щоб ніхто, випливши, не втік.
43 But the centurion, desiring to save Paul, stopped them from their purpose, and commanded that those who could swim should throw themselves overboard first to go toward the land;
Проте сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру. Він наказав тим, хто вміє плавати, стрибати першими та дістатися берега,
44 and the rest should follow, some on planks and some on other things from the ship. So they all escaped safely to the land.
а іншим – рятуватися на дошках або на рештках корабля. І таким чином усі дісталися до суші.
