2 Corinthians 1
1 Paul, an apostle of Christ Jesus through the will of God, and Timothy our brother, to the assembly of God which is at Corinth, with all the saints who are in the whole of Achaia:
Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимофій. Церкві Божій в Коринфі та всім святим по всій Ахаї.
2 Grace to you and peace from God our Father and the Lord Jesus Christ.
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа.
3 Blessed be the God and Father of our Lord Jesus Christ, the Father of mercies and God of all comfort,
Благословенний Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, Отець милосердя та Бог усякої втіхи,
4 who comforts us in all our affliction, that we may be able to comfort those who are in any affliction, through the comfort with which we ourselves are comforted by God.
Який втішає нас у всіх наших труднощах, щоб ми могли втішати тих, хто перебуває в різних труднощах, тією втіхою, яку ми самі отримуємо від Бога.
5 For as the sufferings of Christ abound to us, even so our comfort also abounds through Christ.
Бо як зростає в нас страждання Христа, так через Христа зростає і наша втіха.
6 But if we are afflicted, it is for your comfort and salvation. If we are comforted, it is for your comfort, which produces in you the patient enduring of the same sufferings which we also suffer.
Якщо ми зносимо труднощі, то це заради вашої втіхи та спасіння. Якщо нас втішають, то це для вашої втіхи, яка дає силу зносити ті ж страждання, які зносимо й ми.
7 Our hope for you is steadfast, knowing that, since you are partakers of the sufferings, so you are also of the comfort.
Наша надія щодо вас міцна, бо знаємо: якщо ви разом з нами страждаєте, то разом з нами отримаєте й втіху.
8 For we don’t desire to have you uninformed, brothers, concerning our affliction which happened to us in Asia: that we were weighed down exceedingly, beyond our power, so much that we despaired even of life.
Брати, ми не хочемо, щоб ви не знали про біду, яка трапилася з нами в Азії, адже ми були обтяжені над міру й над силу, так що й не сподівалися вижити.
9 Yes, we ourselves have had the sentence of death within ourselves, that we should not trust in ourselves, but in God who raises the dead,
Здавалося, ми отримали вирок смерті, щоб покладались не на себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих.
10 who delivered us out of so great a death, and does deliver, on whom we have set our hope that he will also still deliver us,
Він врятував нас від великої [загрози] смерті та ще рятуватиме. На Нього покладаємо надію, що Він рятуватиме нас і надалі,
11 you also helping together on our behalf by your supplication; that, for the gift given to us by means of many, thanks may be given by many persons on your behalf.
за сприяння вашої молитви за нас. Тоді багато хто дякуватиме [Богові] за дар, [отриманий] нами через молитви багатьох.
12 For our boasting is this: the testimony of our conscience that in holiness and sincerity of God, not in fleshly wisdom but in the grace of God, we behaved ourselves in the world, and more abundantly toward you.
Бо нашою похвалою є свідчення нашого сумління, що у світі ми поводилися – особливо з вами – з простотою та чесністю від Бога й [керувалися] не людською мудрістю, а Божою благодаттю.
13 For we write no other things to you than what you read or even acknowledge, and I hope you will acknowledge to the end—
Адже ми не пишемо вам чогось іншого, крім того, що ви читаєте або [вже] розумієте. Але я сподіваюся, що ви повністю зрозумієте,
14 as also you acknowledged us in part—that we are your boasting, even as you also are ours, in the day of our Lord Jesus.
– як частково зрозуміли нас, – що ми ваша похвала, так само, як і ви будете нашою в День нашого Господа Ісуса.
15 In this confidence, I was determined to come first to you, that you might have a second benefit,
Із цією впевненістю я хотів спершу прийти до вас, щоб ви вдруге мали благодать.
16 and by you to pass into Macedonia, and again from Macedonia to come to you, and to be sent forward by you on my journey to Judea.
Бо я збирався відвідати вас по дорозі в Македонію, а повертаючись звідти, зупинитись у вас ще раз. І тоді ви відправили б мене до Юдеї.
17 When I therefore planned this, did I show fickleness? Or the things that I plan, do I plan according to the flesh, that with me there should be the “Yes, yes” and the “No, no?”
Тож, маючи такий намір, хіба я вчинив легковажно? Хіба я вирішую щось за [покликом] тіла, щоб у мене було і «так, так», і «ні, ні»?
18 But as God is faithful, our word toward you was not “Yes and no.”
Але вірний Бог, що наше слово до вас не є і «так», і «ні».
19 For the Son of God, Jesus Christ, who was preached among you by us—by me, Silvanus, and Timothy—was not “Yes and no,” but in him is “Yes.”
Адже Божий Син, Ісус Христос, Якого ми – я, Силуан і Тимофій – проповідували поміж вами, не був «так» і «ні», але в Ньому було «так».
20 For however many are the promises of God, in him is the “Yes.” Therefore also through him is the “Amen”, to the glory of God through us.
І хоч би скільки було Божих обітниць, у Ньому [всі] «так». Тому через Нього ми й [кажемо] на славу Бога: «Амінь».
21 Now he who establishes us with you in Christ and anointed us is God,
Той, Хто зміцнює нас разом із вами в Христі та помазує нас, – Бог,
22 who also sealed us and gave us the down payment of the Spirit in our hearts.
Який також поставив на нас печать і дав завдаток Духа в наші серця.
23 But I call God for a witness to my soul, that to spare you, I didn’t come to Corinth.
Я закликаю Бога у свідки моєї душі: я не приходив у Коринф, щоб вберегти вас.
24 We don’t control your faith, but are fellow workers with you for your joy. For you stand firm in faith.
Це не означає, що ми пануємо над вашою вірою, але ми працюємо разом із вами для вашої радості, бо ви стоїте у вірі.
