Mark 12
1 And he began to be speaking unto them, in parables, —A man planted, a vineyard, and put round it a wall, and digged a wine-vat, and built a tower, —and let it out to husbandmen; and left home.
І почав їм приповістями промовляти: Виноградник насадив чоловік, і обгородив тином, і викопав виноточу, й збудував башту, й передав його виноградарям, тай від'їхав.
2 And he sent forth, unto the husbandmen, in the season, a servant, that, from the husbandmen, he might receive of the fruits of the vineyard;
І післав до виноградарів у пору слугу, щоб у виноградарів узяв овощу винограднього.
3 and, taking him, they beat him, and sent him away, empty.
Вони ж, ухопивши його, били, та й відослали впорожні.
4 And, again, sent he forth unto them, another servant; and, him, they smote on the head, and dishonoured.
І знов післав до них иншого слугу, та й на того кидаючи каміннєм, пробили йому голову, й відослали зневаженого.
5 And another sent he forth; and, him, they slew. And many others; some, indeed beating, and, others, slaying.
І знов иншого післав, та й того вбили, й багато инших, одних побили, а других повбивали.
6 Yet one, had he, a son beloved: he sent him forth last unto them, saying—They will pay deference unto my son!
Ще ж одного сина мавши, любого свого, післав і його до них на останок, говорячи: Що посоромлять ся сина мого.
7 But, those husbandmen, unto themselves, said—This, is the heir: Come! let us slay him, and, ours, shall be, the inheritance.
Виноградарі ж тиї казали між собою: Що се наслїдник; ходімо вбємо його, то й наше буде наслїдство.
8 And, taking, they slew him, and cast him forth outside the vineyard.
І, взявши його, вбили, та й викинули геть із виноградника.
9 What will the lord of the vineyard do? He will come, and destroy the husbandmen, and let the vineyard unto others.
Що ж зробить пан виноградника? Прийде та й вигубить виноградарів, і дасть виноградник иншим.
10 Have ye not, this scripture, read—A stone which the builders rejected, the same, hath become head of the corner!
Чи й писання сього не читали: Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла?
11 From the Lord, hath this come to pass, and is marvellous in our eyes?
Від Господа стало ся се, й дивне в очах наших.
12 And they were seeking, to secure, him, —and were in fear of the multitude; for they perceived that, against them, the parable he had spoken. And, leaving him, they departed.
І шукали Його взяти, та лякались народу; зрозуміли бо, що до них приповість сказав; і зоставивши Його, пійшли.
13 And they send forth unto him certain of the Pharisees and of the Herodians, that they might, catch, him, in discourse.
І посилають до Него деяких Фарисеїв та Іродиян, щоб Його піймати словом.
14 And, coming, they say unto him—Teacher! we know that, true, thou art, and it concerneth thee not about anyone, —for thou lookest not unto the face of men; but, in truth, the way of God, dost teach: —Is it allowable to give tax unto Caesar, or not? Should we give, or should we not give?
Вони ж, прийшовши, кажуть Йому: Учителю, знаємо, що праведний єси, й не дбаєш нї про кого, бо не дивишся на лице людей, а на путь Божий правдою наставляєш. Годить ся данину кесареві давати, чи нї? Давати нам, чи не давати?
15 But, he, knowing their hypocrisy, said unto them—Why are ye, tempting, me? Bring me a denary, that I may see it.
Він же, знаючи їх лицемірство, рече їм: Що мене спокутуєте? Принесіть менї денария, щоб я бачив.
16 And, they, brought one. And he saith unto them—Whose, is this image, and the inscription? And, they, said unto him—Caesar’s.
Вони ж принесли. І рече їм: Чиє обличчє се й надпис? Вони ж сказали Йому: Кесареве.
17 And, Jesus, said—the things of Caesar, render, unto Caesar, and, the things of God, unto God. And they were marvelling at him.
І озвавшись Ісус, рече їм: Оддайте кесареве кесареві, а Боже Богові. І дивувались Йому.
18 And there come Sadducees unto him, —who, indeed say—Resurrection, there is none! and they were questioning him, saying—
І приходять Садукеї до Него, що кажуть: нема воскресення, та й питали Його, говорячи:
19 Teacher! Moses, wrote for us, that—If one’s brother die, and leave behind a wife, and leave no child, that his brother should take his wife, and raise up seed unto his brother.
Учителю, Мойсей написав нам, що, як у кого брат умре та зоставить жінку, а дітей не зоставить, дак щоб узяв брат його жінку його, й воскресив насіннє братові своєму.
20 Seven brethren, there were: and, the first, took a wife, and, dying, left no seed, —
Сїм оце братів було; й перший узяв жінку, і вмираючи, не зоставив насїння;
21 And, the second, took her, and died, not leaving behind seed, —and, the third, likewise, —
і другий узяв її, та й він не зоставив насіння; і третій також так.
22 And, the seven, left no seed; last of all, the woman also, died: —
І брали її семеро, та й не зоставили насіння; остання з усіх умерла й жінка.
23 In the resurrection, —of, which, of them shall she be, wife? For, the seven, had her to wife.
Оце ж у воскресенню, як воскреснуть, которого з них буде жінка? семеро бо мали її за жінку.
24 Jesus said unto them—Are ye not, for this cause, deceiving yourselves, knowing neither the Scriptures, nor the power of God?
І озвавшись Ісус, рече їм: Чи не того ви помиляєтесь, що не знаєте писання, нї сили Божої?
25 For, when, from among the dead, they rise, they neither marry, nor are given in marriage, but are like messengers in the heavens.
Коли бо з мертвих устануть, то нї женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели на небесах.
26 But, as touching the dead, that they, do rise, —Have ye not read in the book of Moses, at the Bush, how God spake unto him, saying—I [am] the God of Abraham, and God of Isaac, and God of Jacob: —
Про мертвих же, що встають, хиба не читали в книзї Мойсейовій, як коло купини промовив до него Бог, глалолючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів?
27 He is not a God of, dead, men, but of, living. Greatly, are ye deceiving yourselves.
Не єсть Бог мертвих, а Бог живих. Ви оце вельми помиляєтесь.
28 And one of the Scribes, coming near, hearing them discussing, seeing that, well, he had answered them, began to question him—Which is the chief commandment of all?
І пруступивши один з письменників, почувши їх перепитуваннє, і вбачаючи, що добре їм відповів, спитав Його: Котора перша з усїх заповідь?
29 Jesus answered—The chief is: Hear! O Israel, —The Lord our God, is, one Lord;
Ісус же відказав йому: Що перша з усїх заповідей: Слухай, Ізраїлю: Господь Бог ваш. Господь один єсть;
30 Therefore shalt thou love the Lord thy God, with all thy heart, and with all thy soul, —and with all thy mind; and with all thy strength.
і: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю. Оце перша заповідь.
31 The second, is, this—Thou shalt love, thy neighbour, as thyself. Greater than these, other commandment, is there none.
А друга подібна, така: Люби ближнього твого як себе самого. Більшої від сих иншої заповіди нема.
32 The Scribe said unto him—Well, Teacher! in truth, hast thou said—He is, One, and there is none other, than he;
І каже Йому письменник: Добре, учителю; правду промовив єси, що один єсть Бог, і нема иншого, тільки Він;
33 And, to love him, with all the heart, and with all the understanding, —and with all the might; and to love one’s neighbour as one’s self, is, abundantly more, than all the whole burnt offerings and sacrifices.
і що любити Його всім серцем, і всією думкою, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як себе самого, се більше нїж усї огняні жертви й посьвяти.
34 And, Jesus, seeing him, that, with intelligence he answered, said unto him—Not far, [art thou] from the kingdom of God! And, no one, any longer, was daring to, question, him.
І вбачаючи Ісус, що він розумно відказав, рече йому: Не далеко єси від царства Божого. І ніхто нїколи не важив ся Його питати.
35 And Jesus, answering, was saying, as he taught in the temple—How say the Scribes that, the Christ, is, Son of David?
І озвавшись Ісус, глаголав, навчаючи в церкві: Як се кажуть письменники, що Христос син Давидів?
36 David himself, hath said, by the Holy Spirit, —The Lord, hath said unto, my Lord, Sit thou on my right hand, until I put thy foes beneath thy feet.
Сам бо Давид промовив Духом сьвятим: "Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правиці в мене, доки положу вороги твої підніжком ніг твоїх."
37 David himself, calleth him, Lord: whence, then, is he, his own son? And, the great multitude, was hearing him gladly.
Сам оце ж Давид зве його Господем: звідкіля ж він син його? І багато народу слухало Його любо.
38 And, in his teaching, he was saying—Beware of the Scribes, who desire, in robes, to be walking about, and salutations in the markets,
І глаголав їм у науцї своїй: Остерегайтесь письменників, що люблять в шатах ходити, та витання на торгах,
39 And first seats in the synagogues, and first couches in the chief meals, —
та перші сїдалища по школах, та перші місця на бенкетах;
40 Who devour widows’ houses, and, for a pretence, are long in prayer: these, shall receive a more surpassing judgment.
що жеруть доми удовиць, і задля виду довго молять ся. Сї приймуть ще тяжчий осуд.
41 And, taking his seat over against the treasury, he was observing how, the multitude, was casting in copper into the treasury, and, man rich, were casting in, much.
І сівши Ісус навпроти скарбони, дививсь, як народ кидає гроші в скарбону. І многі заможні кидали по багато.
42 And there came, one destitute, widow, and cast in two mites, which are, a farthing.
І прийшовши одна вдовиця вбога, вкинула дві лепти, чи то шеляг.
43 And, calling near his disciples, he said to them—Verily, I say unto you, this destitute widow, more than they all, hath cast in, of those casting into the treasury;
І прикликавши учеників своїх, рече їм: Істино глаголю вам: Що вдовиця ся вбога більш усїх укинула, що кидали в скарбону.
44 For, they all, out of their surplus, cast in, but, she, out of her deficiency, all, as much as she had, cast in, —the whole of her living.
Усї бо з достатку свого кидали, ся ж з недостатку свого: все, що мала, вкинула, увесь прожиток свій.
