Mark 12
1 Jesus began to speak to them in parables, “A man once planted a vineyard, put a fence around it, dug a wine-press, built a tower, and then let it out to tenants and went abroad.
І почав їм приповістями промовляти: Виноградник насадив чоловік, і обгородив тином, і викопав виноточу, й збудував башту, й передав його виноградарям, тай від'їхав.
2 At the proper time he sent a servant to the tenants, to receive from them a share of the produce of the grape harvest;
І післав до виноградарів у пору слугу, щоб у виноградарів узяв овощу винограднього.
3 but they seized him, and beat him, and sent him away empty-handed.
Вони ж, ухопивши його, били, та й відослали впорожні.
4 A second time the owner sent a servant to them; this man, too, the tenants struck on the head, and insulted.
І знов післав до них иншого слугу, та й на того кидаючи каміннєм, пробили йому голову, й відослали зневаженого.
5 He sent another, but him they killed; and so with many others – some they beat and some they killed.
І знов иншого післав, та й того вбили, й багато инших, одних побили, а других повбивали.
6 He had still one son, who was very dear to him; and him he sent to them last of all. ‘They will respect my son,’ he said.
Ще ж одного сина мавши, любого свого, післав і його до них на останок, говорячи: Що посоромлять ся сина мого.
7 But those tenants said to one another ‘Here is the heir! Come, let us kill him, and his inheritance will be ours.’
Виноградарі ж тиї казали між собою: Що се наслїдник; ходімо вбємо його, то й наше буде наслїдство.
8 So they seized him, and killed him, and threw his body outside the vineyard.
І, взявши його, вбили, та й викинули геть із виноградника.
9 What will the owner of the vineyard do? He will come and put the tenants to death, and he will let the vineyard to others.
Що ж зробить пан виноградника? Прийде та й вигубить виноградарів, і дасть виноградник иншим.
10 “Have you never read this passage of scripture? – ‘The stone which the builders despised has now itself become the cornerstone;
Чи й писання сього не читали: Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла?
11 this cornerstone has come from the Lord, and is marvelous in our eyes.’”
Від Господа стало ся се, й дивне в очах наших.
12 After this his enemies were eager to arrest him, but they were afraid of the crowd; for they saw that it was at them that he had aimed the parable. So they left him alone, and went away.
І шукали Його взяти, та лякались народу; зрозуміли бо, що до них приповість сказав; і зоставивши Його, пійшли.
13 Afterward they sent to Jesus some of the Pharisees and Herodians, to set a trap for him in the course of conversation.
І посилають до Него деяких Фарисеїв та Іродиян, щоб Його піймати словом.
14 These men came to him and said, “Teacher, we know that you are an honest man, and are not afraid of anyone, for you pay no regard to a person’s position, but teach the way of God honestly; are we right in paying taxes to the Emperor, or not?
Вони ж, прийшовши, кажуть Йому: Учителю, знаємо, що праведний єси, й не дбаєш нї про кого, бо не дивишся на лице людей, а на путь Божий правдою наставляєш. Годить ся данину кесареві давати, чи нї? Давати нам, чи не давати?
15 Should we pay, or should we not pay?” Knowing their hypocrisy, Jesus said to them, “Why are you testing me? Bring me a coin to look at.”
Він же, знаючи їх лицемірство, рече їм: Що мене спокутуєте? Принесіть менї денария, щоб я бачив.
16 And, when they had brought it, he asked, “Whose head and title are these?” “The Emperor’s,” they said;
Вони ж принесли. І рече їм: Чиє обличчє се й надпис? Вони ж сказали Йому: Кесареве.
17 and Jesus replied, “Pay to the Emperor what belongs to the Emperor, and to God what belongs to God.” And they were amazed at him.
І озвавшись Ісус, рече їм: Оддайте кесареве кесареві, а Боже Богові. І дивувались Йому.
18 Next came some Sadducees – the men who maintain that there is no resurrection. Their question was this –
І приходять Садукеї до Него, що кажуть: нема воскресення, та й питали Його, говорячи:
19 “Teacher, in our scriptures Moses decreed that, should a man’s brother die, leaving a widow but no child, the man should take the widow as his wife, and raise up a family for his brother.
Учителю, Мойсей написав нам, що, як у кого брат умре та зоставить жінку, а дітей не зоставить, дак щоб узяв брат його жінку його, й воскресив насіннє братові своєму.
20 There were once seven brothers. The eldest married, but died and left no family;
Сїм оце братів було; й перший узяв жінку, і вмираючи, не зоставив насїння;
21 and the second married his widow, and died without family; and so did the third.
і другий узяв її, та й він не зоставив насіння; і третій також так.
22 All the seven died and left no family. The woman herself died last of all.
І брали її семеро, та й не зоставили насіння; остання з усіх умерла й жінка.
23 At the resurrection whose wife will she be, all seven brothers having had her as their wife?”
Оце ж у воскресенню, як воскреснуть, которого з них буде жінка? семеро бо мали її за жінку.
24 “Is not the reason of your mistake,” answered Jesus, “your ignorance of the scriptures and of the power of God?
І озвавшись Ісус, рече їм: Чи не того ви помиляєтесь, що не знаєте писання, нї сили Божої?
25 When people rise from the dead, there is no marrying or being married; but they are as angels in heaven.
Коли бо з мертвих устануть, то нї женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели на небесах.
26 “As to the dead, and the fact that they rise, have you never read in the book of Moses, in the passage about the Bush, how God spoke to him saying – ‘I am the God of Abraham, and the God of Isaac, and the God of Jacob’?
Про мертвих же, що встають, хиба не читали в книзї Мойсейовій, як коло купини промовив до него Бог, глалолючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів?
27 He is not God of dead people, but of living. You are greatly mistaken.”
Не єсть Бог мертвих, а Бог живих. Ви оце вельми помиляєтесь.
28 Then came up one of the teachers of the Law who had heard their discussions. Knowing that Jesus had answered them wisely, he asked him this question, “Which commandment is the most important of all?”
І пруступивши один з письменників, почувши їх перепитуваннє, і вбачаючи, що добре їм відповів, спитав Його: Котора перша з усїх заповідь?
29 “The most important,” answered Jesus, “is – ‘Hear, Israel; the Lord our God is the one Lord;
Ісус же відказав йому: Що перша з усїх заповідей: Слухай, Ізраїлю: Господь Бог ваш. Господь один єсть;
30 and you must love the Lord your God with all your heart, and with all your soul, and with all your mind, and with all your strength.’
і: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю. Оце перша заповідь.
31 The second is this – ‘You must love your neighbor as you love yourself.’ There is no commandment greater than these.”
А друга подібна, така: Люби ближнього твого як себе самого. Більшої від сих иншої заповіди нема.
32 “Wisely answered, teacher!” exclaimed the teacher of the Law. “It is true, as you say, that there is one God, and that there is no other besides him;
І каже Йому письменник: Добре, учителю; правду промовив єси, що один єсть Бог, і нема иншого, тільки Він;
33 and to love him with all one’s heart, and with all one’s understanding, and with all one’s strength, and to love one’s neighbor as one loves oneself is far beyond all burnt offerings and sacrifices.”
і що любити Його всім серцем, і всією думкою, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як себе самого, се більше нїж усї огняні жертви й посьвяти.
34 Seeing that he had answered with discernment, Jesus said to him, “You are not far from the kingdom of God.” After that no one ventured to question him further.
І вбачаючи Ісус, що він розумно відказав, рече йому: Не далеко єси від царства Божого. І ніхто нїколи не важив ся Його питати.
35 While Jesus was teaching in the Temple Courts, he asked, “How is it that the teachers of the Law say that the Christ is to be David’s son?
І озвавшись Ісус, глаголав, навчаючи в церкві: Як се кажуть письменники, що Христос син Давидів?
36 David said himself, speaking under the inspiration of the Holy Spirit – ‘The Lord said to my lord: Sit at my right hand, until I put your enemies beneath your feet.’
Сам бо Давид промовив Духом сьвятим: "Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правиці в мене, доки положу вороги твої підніжком ніг твоїх."
37 David himself calls him ‘lord,’ how comes it, then, that he is to be his son?” The mass of the people listened to Jesus with delight.
Сам оце ж Давид зве його Господем: звідкіля ж він син його? І багато народу слухало Його любо.
38 In the course of his teaching, Jesus said, “See that you are on your guard against the teachers of the Law, who delight to walk about in long robes, and to be greeted in the streets with respect,
І глаголав їм у науцї своїй: Остерегайтесь письменників, що люблять в шатах ходити, та витання на торгах,
39 and to have the best seats in the synagogues, and places of honor at dinner.
та перші сїдалища по школах, та перші місця на бенкетах;
40 They are the men who rob widows of their homes, and make a pretense of saying long prayers. Their sentence will be all the heavier.”
що жеруть доми удовиць, і задля виду довго молять ся. Сї приймуть ще тяжчий осуд.
41 Then Jesus sat down opposite the chests for the Temple offerings, and watched how the people put money into them. Many rich people were putting in large sums;
І сівши Ісус навпроти скарбони, дививсь, як народ кидає гроші в скарбону. І многі заможні кидали по багато.
42 but one poor widow came and put in two small coins, worth very little.
І прийшовши одна вдовиця вбога, вкинула дві лепти, чи то шеляг.
43 Then, calling his disciples to him, Jesus said, “I tell you that this poor widow has put in more than all the others who were putting money into the chests;
І прикликавши учеників своїх, рече їм: Істино глаголю вам: Що вдовиця ся вбога більш усїх укинула, що кидали в скарбону.
44 for everyone else put in something from what he had to spare, while she, in her need, put in all she had – everything that she had to live on.”
Усї бо з достатку свого кидали, ся ж з недостатку свого: все, що мала, вкинула, увесь прожиток свій.
