Job 19
1 Then Job answered and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 How long will you vex my soul, and destroy me with words? only know that the Lord has dealt with me thus.
„Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 You speak against me; you do not feel for me, but bear hard upon me.
Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 Yes verily, I have erred in truth, (but the error abides with myself) in having spoken words which it was not right [to speak]; and my words err, and are unreasonable.
Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 But alas! for you magnify yourselves against me, and insult me with reproach.
Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Know then that it is the Lord that has troubled [me], and has raised his bulwark against me.
Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Behold, I laugh at reproach; I will not speak: [or] I will cry out, but [there is] nowhere judgment.
Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 I am fenced round about, and can by no means escape: he has set darkness before my face.
Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 And he has stripped me of my glory, and has taken the crown from my head.
Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 He has torn me around about, and I am gone: and he has cut off my hope like a tree.
Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 And he has dreadfully handled me in anger, and has counted me for an enemy.
І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 His troops also came upon me with one accord, liars in wait compassed my ways.
полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 My brethren have stood aloof from me; they have recognized strangers [rather] than me: and my friends have become pitiless.
Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 My nearest of kin have not acknowledged me, and they that knew my name, have forgotten me.
мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 [As for] my household, and my maidservants, I was a stranger before them.
Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 I called my servant, and he listened not; and my mouth entreated [him].
Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 And I implored my wife, and earnestly entreated the sons of my concubines.
Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 But they rejected me for ever; whenever I rise up, they speak against me.
Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 They that saw me abhorred me: the very persons whom I had loved, rose up against me.
Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 My flesh is corrupt under my skin, and my bones are held in [my] teeth.
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Pity me, pity me, O friends; for it is the hand of the Lord that has touched me.
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Therefore do you persecute me as also the Lord [does], and are not satisfied with my flesh?
Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 For oh that my words were written, and that they were recorded in a book forever,
О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 with an iron pen and lead, or graven in the rocks!
коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 For I know that he is eternal who is about to deliver me,
Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 [and] to raise up upon the earth my skin that endures these [sufferings]: for these things have been accomplished to me of the Lord;
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 which I am conscious of in myself, which mine eye has seen, and not another, but all have been fulfilled to me in [my] bosom.
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 But if you shall also say, What shall we say before him, and [so] find the root of the matter in him?
Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 Do you also beware of deceit: for wrath will come upon transgressors; and then shall they know where their substance is.
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
