Job 37

1 Ja, hierover siddert mijn hart, En springt op van zijn plaats.

Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.

2 Hoort, hoort het bulderen van zijn stem, Het gebrom, dat komt uit zijn mond.

Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —

3 Langs heel de hemel slingert Hij zijn bliksem, En tot de grenzen der aarde.

його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.

4 Zijn stem gromt achter Hem aan, Hij dondert met zijn machtige kreet; Hij houdt de bliksem niet terug, Wanneer zijn stem zich laat horen.

За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.

5 Maar ook wonderen wrocht God door zijn stem, Doet grote, onbegrijpelijke dingen!

Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.

6 Hij spreekt tot de sneeuw: Val op aarde neer; Tot de regenstromen: Weest hevig!

До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“

7 Dan sluit Hij alle mensen op, Opdat ieder sterveling zijn werk erkent;

Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.

8 Ook de dieren zoeken hun schuilplaats op, En leggen zich neer in hun holen.

І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.

9 Uit zijn kamer komt de wervelwind, Uit zijn voorraadschuren de koude;

Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.

10 Door de adem Gods wordt het ijs gestolten, De watervlakte in boeien gelegd;

Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.

11 Het zwerk belaadt Hij met dampen, En spreidt zijn lichtende wolken uit.

Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,

12 Ze zweven naar alle kanten rond, En gaan, zoals Hij het beschikt, Om te volbrengen, wat Hij hun gebiedt, Op de oppervlakte der aarde:

і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —

13 Is het tot straf, ze volbrengen zijn wil; Is het tot zegen, ze voeren hem uit.

він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.

14 Job, schenk er uw aandacht aan, Houd op, en let op Gods wonderen!

Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!

15 Begrijpt ge, hoe God ze gebiedt, En het licht van zijn wolken doet flitsen;

Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?

16 Begrijpt ge iets van het zweven der wolken, Van de wonderwerken van den Alwetende?

Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,

17 Gij, wiens kleren te warm zijn, Als de aarde amechtig van de zuidenwind ligt:

ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?

18 Kunt gij, evenals Hij, het zwerk tot een uitspansel strijken, Vast als een spiegel van gegoten metaal?

Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?

19 Laat mij weten, wat wij Hem zullen zeggen, Wij, die door de duisternis hulpeloos staan!

Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.

20 Zal deze wijken wanneer ik het zeg; Worden weggevaagd, als de mens het beveelt?

Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?

21 Neen, thans aanschouwt men geen licht, Het is door de wolken verduisterd; Maar een wind steekt op, en bezemt ze weg:

І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.

22 En uit het Noorden breekt de goudglans door! God is van ontzagwekkende luister omringd:

Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.

23 Wij dringen dus niet tot den Almachtige door! Hij is groot in kracht en gerechtigheid; Hij is de Heer van het recht, die nimmer verdrukt!

Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.

24 Daarom moeten de mensen Hem vrezen, Doorgronden Hem al de wijzen niet!

Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.