< اَلْمَزَامِيرُ 90 >
صَلَاةٌ لِمُوسَى رَجُلِ ٱللهِ يَارَبُّ، مَلْجَأً كُنْتَ لَنَا فِي دَوْرٍ فَدَوْرٍ. | ١ 1 |
Молитва Мойсея, чоловіка Божого. Владико, Ти був пристановищем нашим з роду в рід.
مِنْ قَبْلِ أَنْ تُولَدَ ٱلْجِبَالُ، أَوْ أَبْدَأْتَ ٱلْأَرْضَ وَٱلْمَسْكُونَةَ، مُنْذُ ٱلْأَزَلِ إِلَى ٱلْأَبَدِ أَنْتَ ٱللهُ. | ٢ 2 |
Перш ніж народилися гори й Ти утворив землю і всесвіт, від віку й до віку Ти – Бог.
تُرْجِعُ ٱلْإِنْسَانَ إِلَى ٱلْغُبَارِ وَتَقُولُ: «ٱرْجِعُوا يَا بَنِي آدَمَ». | ٣ 3 |
Ти повертаєш людину назад у порох і кажеш: «Поверніться назад, сини людські!»
لِأَنَّ أَلْفَ سَنَةٍ فِي عَيْنَيْكَ مِثْلُ يَوْمِ أَمْسِ بَعْدَ مَا عَبَرَ، وَكَهَزِيعٍ مِنَ ٱللَّيْلِ. | ٤ 4 |
Адже тисяча років в очах Твоїх, немов день вчорашній, що минає, як сторожа вночі.
جَرَفْتَهُمْ. كَسِنَةٍ يَكُونُونَ. بِٱلْغَدَاةِ كَعُشْبٍ يَزُولُ. | ٥ 5 |
Потоком Ти несеш людей, немов сон минули вони; як трава, що вранці сходить,
بِٱلْغَدَاةِ يُزْهِرُ فَيَزُولُ. عِنْدَ ٱلْمَسَاءِ يُجَزُّ فَيَيْبَسُ. | ٦ 6 |
вранці цвіте й рясніє, а ввечері в’яне й засихає.
لِأَنَّنَا قَدْ فَنِينَا بِسَخَطِكَ وَبِغَضَبِكَ ٱرْتَعَبْنَا. | ٧ 7 |
Ми щезаємо у гніві Твоєму, і через лють Твою ми збентежені.
قَدْ جَعَلْتَ آثَامَنَا أَمَامَكَ، خَفِيَّاتِنَا فِي ضَوْءِ وَجْهِكَ. | ٨ 8 |
Ти поклав наші беззаконня перед Собою, наші приховані [гріхи вивів] на світло Твого обличчя.
لِأَنَّ كُلَّ أَيَّامِنَا قَدِ ٱنْقَضَتْ بِرِجْزِكَ. أَفْنَيْنَا سِنِينَا كَقِصَّةٍ. | ٩ 9 |
Бо всі дні наші проходять у люті Твоїй; роки наші згасають, немов стогін.
أَيَّامُ سِنِينَا هِيَ سَبْعُونَ سَنَةً، وَإِنْ كَانَتْ مَعَ ٱلْقُوَّةِ فَثَمَانُونَ سَنَةً، وَأَفْخَرُهَا تَعَبٌ وَبَلِيَّةٌ، لِأَنَّهَا تُقْرَضُ سَرِيعًا فَنَطِيرُ. | ١٠ 10 |
Днів наших – сімдесят років, а якщо є сила, то вісімдесят років, і найкраще в них [забирає] праця й смуток; вони минають швидко, і ми відлітаємо.
مَنْ يَعْرِفُ قُوَّةَ غَضَبَكَ؟ وَكَخَوْفِكَ سَخَطُكَ. | ١١ 11 |
Хто знає силу гніву Твого? Страх перед Тобою, [настільки великий], як і лють Твоя.
إِحْصَاءَ أَيَّامِنَا هَكَذَا عَلِّمْنَا فَنُؤْتَى قَلْبَ حِكْمَةٍ. | ١٢ 12 |
Навчи нас так лічити дні наші, щоб ми набули мудре серце.
اِرْجِعْ يَارَبُّ، حَتَّى مَتَى؟ وَتَرَأَّفْ عَلَى عَبِيدِكَ. | ١٣ 13 |
Повернися ж, Господи, доки так буде? Змилуйся над рабами Твоїми!
أَشْبِعْنَا بِٱلْغَدَاةِ مِنْ رَحْمَتِكَ، فَنَبْتَهِجَ وَنَفْرَحَ كُلَّ أَيَّامِنَا. | ١٤ 14 |
Насичуй нас милістю Твоєю вранці, тоді ми веселитися й радіти будемо по всі дні наші.
فَرِّحْنَا كَٱلْأَيَّامِ ٱلَّتِي فِيهَا أَذْلَلْتَنَا، كَٱلسِّنِينِ ٱلَّتِي رَأَيْنَا فِيهَا شَرًّا. | ١٥ 15 |
Дай нам порадіти за ті дні, коли Ти упокорював нас, за ті роки, коли ми бачили лихо.
لِيَظْهَرْ فِعْلُكَ لِعَبِيدِكَ، وَجَلَالُكَ لِبَنِيهِمْ. | ١٦ 16 |
Нехай з’явиться Твоє діло рабам Твоїм, і велич Твоя – синам їхнім.
وَلْتَكُنْ نِعْمَةُ ٱلرَّبِّ إِلَهِنَا عَلَيْنَا، وَعَمَلَ أَيْدِينَا ثَبِّتْ عَلَيْنَا، وَعَمَلَ أَيْدِينَا ثَبِّتْهُ. | ١٧ 17 |
І нехай перебуватиме прихильність Володаря, Бога нашого, на нас. Справу рук наших утверди для нас, справу рук наших зміцни нам.