أَمْثَالٌ 16

١ 1 لِلْإِنْسَانِ تَدَابِيرُ ٱلْقَلْبِ، وَمِنَ ٱلرَّبِّ جَوَابُ ٱللِّسَانِ.

Заміри серця належать люди́ні, та від Господа — відповідь язика.

٢ 2 كُلُّ طُرُقِ ٱلْإِنْسَانِ نَقِيَّةٌ فِي عَيْنَيْ نَفْسِهِ، وَٱلرَّبُّ وَازِنُ ٱلْأَرْوَاحِ.

Всі дороги люди́ни чисті в очах її, та зважує душі Господь.

٣ 3 أَلْقِ عَلَى ٱلرَّبِّ أَعْمَالَكَ فَتُثَبَّتَ أَفْكَارُكَ.

Поклади свої чи́ни на Господа, і будуть поста́влені міцно думки́ твої.

٤ 4 اَلرَّبُّ صَنَعَ ٱلْكُلَّ لِغَرَضِهِ، وَٱلشِّرِّيرَ أَيْضًا لِيَوْمِ ٱلشَّرِّ.

Все Господь учинив ради ці́лей Своїх, — і безбожного на днину зла.

٥ 5 مَكْرَهَةُ ٱلرَّبِّ كُلُّ مُتَشَامِخِ ٱلْقَلْبِ. يَدًا لِيَدٍ لَا يَتَبَرَّأُ.

Оги́да для Господа всякий бундю́чний, — ручу́ся: не буде такий без вини!

٦ 6 بِٱلرَّحْمَةِ وَٱلْحَقِّ يُسْتَرُ ٱلْإِثْمُ، وَفِي مَخَافَةِ ٱلرَّبِّ ٱلْحَيَدَانُ عَنِ ٱلشَّرِّ.

Провина вику́плюється через милість та правду, і страх Господній відво́дить від злого.

٧ 7 إِذَا أَرْضَتِ ٱلرَّبَّ طُرُقُ إِنْسَانٍ، جَعَلَ أَعْدَاءَهُ أَيْضًا يُسَالِمُونَهُ.

Як дороги люди́ни Господь уподо́бає, то й її ворогів Він зами́рює з нею.

٨ 8 اَلْقَلِيلُ مَعَ ٱلْعَدْلِ خَيْرٌ مِنْ دَخْلٍ جَزِيلٍ بِغَيْرِ حَقٍّ.

Ліпше мале справедливе, аніж великі прибу́тки з безпра́в'я.

٩ 9 قَلْبُ ٱلْإِنْسَانِ يُفَكِّرُ فِي طَرِيقِهِ، وَٱلرَّبُّ يَهْدِي خَطْوَتَهُ.

Розум люди́ни обдумує путь її, але кроки її наставля́є Госпо́дь.

١٠ 10 فِي شَفَتَيِ ٱلْمَلِكِ وَحْيٌ. فِي ٱلْقَضَاءِ فَمُهُ لَا يَخُونُ.

Виріша́льне слово в царя на губа́х, тому в су́ді уста́ його не спроневі́ряться.

١١ 11 قَبَّانُ ٱلْحَقِّ وَمَوَازِينُهُ لِلرَّبِّ. كُلُّ مَعَايِيرِ ٱلْكِيسِ عَمَلُهُ.

Вага й ша́льки правдиві — від Господа, все каміння ваго́ве в торби́нці — то ді́ло Його.

١٢ 12 مَكْرَهَةُ ٱلْمُلُوكِ فِعْلُ ٱلشَّرِّ، لِأَنَّ ٱلْكُرْسِيَّ يُثَبَّتُ بِٱلْبِرِّ.

Чинити безбожне — оги́да царям, бо трон змі́цнюється справедливістю.

١٣ 13 مَرْضَاةُ ٱلْمُلُوكِ شَفَتَا حَقٍّ، وَٱلْمُتَكَلِّمُ بِٱلْمُسْتَقِيمَاتِ يُحَبُّ.

Уподо́ба царя́м — губи пра́ведности, і він любить того, хто правдиве говорить.

١٤ 14 غَضَبُ ٱلْمَلِكِ رُسُلُ ٱلْمَوْتِ، وَٱلْإِنْسَانُ ٱلْحَكِيمُ يَسْتَعْطِفُهُ.

Гнів царя — вісник смерти, та мудра люди́на злагі́днить його́.

١٥ 15 فِي نُورِ وَجْهِ ٱلْمَلِكِ حَيَاةٌ، وَرِضَاهُ كَسَحَابِ ٱلْمَطَرِ ٱلْمُتَأَخِّرِ.

У світлі царсько́го обличчя — життя, а його уподо́ба — мов хмара доще́ва весною.

١٦ 16 قِنْيَةُ ٱلْحِكْمَةِ كَمْ هِيَ خَيْرٌ مِنَ ٱلذَّهَبِ، وَقِنْيَةُ ٱلْفَهْمِ تُخْتَارُ عَلَى ٱلْفِضَّةِ!

Набува́ння премудрости — як же це ліпше від золота, набува́ння ж розуму — добірні́ше від срі́бла!

١٧ 17 مَنْهَجُ ٱلْمُسْتَقِيمِينَ ٱلْحَيَدَانُ عَنِ ٱلشَّرِّ. حَافِظٌ نَفْسَهُ حَافِظٌ طَرِيقَهُ.

Путь справедливих — ухиля́тись від зла; хто дорогу свою береже, той душу свою охоро́нює.

١٨ 18 قَبْلَ ٱلْكَسْرِ ٱلْكِبْرِيَاءُ، وَقَبْلَ ٱلسُّقُوطِ تَشَامُخُ ٱلرُّوحِ.

Перед загибіллю гордість буває, а перед упа́дком — бундю́чність.

١٩ 19 تَوَاضُعُ ٱلرُّوحِ مَعَ ٱلْوُدَعَاءِ خَيْرٌ مِنْ قَسْمِ ٱلْغَنِيمَةِ مَعَ ٱلْمُتَكَبِّرِينَ.

Ліпше бути покі́рливим із ла́гідними, ніж здо́бич ділити з бундю́чними.

٢٠ 20 ٱلْفَطِنُ مِنْ جِهَةِ أَمْرٍ يَجِدُ خَيْرًا، وَمَنْ يَتَّكِلُ عَلَى ٱلرَّبِّ فَطُوبَى لَهُ.

Хто вважає на слово, той зна́йде добро, хто ж надію складає на Господа — буде блаженний.

٢١ 21 حَكِيمُ ٱلْقَلْبِ يُدْعَى فَهِيمًا، وَحَلَاوَةُ ٱلشَّفَتَيْنِ تَزِيدُ عِلْمًا.

Мудросердого кличуть „розумний“, а со́лодощ уст прибавляє науки.

٢٢ 22 ٱلْفِطْنَةُ يَنْبُوعُ حَيَاةٍ لِصَاحِبِهَا، وَتَأْدِيبُ ٱلْحَمْقَى حَمَاقَةٌ.

Розум — джерело життя власнико́ві його, а карта́ння безумних — глупо́та.

٢٣ 23 قَلْبُ ٱلْحَكِيمِ يُرْشِدُ فَمَهُ وَيَزِيدُ شَفَتَيْهِ عِلْمًا.

Серце мудрого чинить розумними уста його, і на уста його прибавляє навча́ння.

٢٤ 24 اَلْكَلَامُ ٱلْحَسَنُ شَهْدُ عَسَلٍ، حُلْوٌ لِلنَّفْسِ وَشِفَاءٌ لِلْعِظَامِ.

Приємні слова́ — щільнико́вий то мед, солодкий душі й лік на кості.

٢٥ 25 تُوجَدُ طَرِيقٌ تَظْهَرُ لِلْإِنْسَانِ مُسْتَقِيمَةً وَعَاقِبَتُهَا طُرُقُ ٱلْمَوْتِ.

Буває, дорога люди́ні здається просто́ю, та кінець її — стежка до смерти.

٢٦ 26 نَفْسُ ٱلتَّعِبِ تُتْعِبُ لَهُ، لِأَنَّ فَمَهُ يَحِثُّهُ.

Люди́на трудя́ща працює для себе, бо до того примушує рот її.

٢٧ 27 ٱلرَّجُلُ ٱللَّئِيمُ يَنْبُشُ ٱلشَّرَّ، وَعَلَى شَفَتَيْهِ كَٱلنَّارِ ٱلْمُتَّقِدَةِ.

Нікчемна люди́на копає лихе, а на у́стах її — як палю́чий огонь.

٢٨ 28 رَجُلُ ٱلْأَكَاذِيبِ يُطْلِقُ ٱلْخُصُومَةَ، وَٱلنَّمَّامُ يُفَرِّقُ ٱلْأَصْدِقَاءَ.

Лукава людина сварки́ розсіває, а обмо́вник розді́лює дру́зів.

٢٩ 29 اَلرَّجُلُ ٱلظَّالِمُ يُغْوِي صَاحِبَهُ وَيَسُوقُهُ إِلَى طَرِيقٍ غَيْرِ صَالِحَةٍ.

Насильник підмо́влює друга свого, і провадить його по недобрій дорозі.

٣٠ 30 مَنْ يُغَمِّضُ عَيْنَيْهِ لِيُفَكِّرَ فِي ٱلْأَكَاذِيبِ، وَمَنْ يَعَضُّ شَفَتَيْهِ، فَقَدْ أَكْمَلَ شَرًّا.

Хто прижму́рює очі свої, той круті́йства виду́мує, хто губами знаки подає, той виконує зло.

٣١ 31 تَاجُ جَمَالٍ: شَيْبَةٌ تُوجَدُ فِي طَرِيقِ ٱلْبِرِّ.

Сиви́зна — то пишна корона, знахо́дять її на дорозі праведности.

٣٢ 32 اَلْبَطِيءُ ٱلْغَضَبِ خَيْرٌ مِنَ ٱلْجَبَّارِ، وَمَالِكُ رُوحِهِ خَيْرٌ مِمَّنْ يَأْخُذُ مَدِينَةً.

Ліпший від силача́, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойо́вника міста.

٣٣ 33 ٱلْقُرْعَةُ تُلْقَى فِي ٱلْحِضْنِ، وَمِنَ ٱلرَّبِّ كُلُّ حُكْمِهَا.

За пазуху жереб вкладається, та ввесь його ви́рок — від Господа.