Acts 23
1 Paul, looking steadfastly at the council, said, “Brothers, I have lived before God in all good conscience until today.”
Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всій добрій совісті перед Богом до сього дня.
2 The high priest, Ananias, commanded those who stood by him to strike him on the mouth.
Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице.
3 Then Paul said to him, “God will strike you, you whitewashed wall! Do you sit to judge me according to the law, and command me to be struck contrary to the law?”
Тоді рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити?
4 Those who stood by said, “Do you malign God’s high priest?”
Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш?
5 Paul said, “I didn’t know, brothers, that he was high priest. For it is written, ‘You shall not speak evil of a ruler of your people.’”
Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.
6 But when Paul perceived that the one part were Sadducees and the other Pharisees, he cried out in the council, “Men and brothers, I am a Pharisee, a son of Pharisees. Concerning the hope and resurrection of the dead I am being judged!”
Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга. Фарисейська, покликнув у раді: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надію воскресення мертвих мене судять.
7 When he had said this, an argument arose between the Pharisees and Sadducees, and the crowd was divided.
Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і розділилась громада.
8 For the Sadducees say that there is no resurrection, nor angel, nor spirit; but the Pharisees confess all of these.
Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, ні ангела, ні духа, а Фарисеї визнають обох.
9 A great clamor arose, and some of the scribes of the Pharisees’ part stood up, and contended, saying, “We find no evil in this man. But if a spirit or angel has spoken to him, let’s not fight against God!”
Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом.
10 When a great argument arose, the commanding officer, fearing that Paul would be torn in pieces by them, commanded the soldiers to go down and take him by force from among them and bring him into the barracks.
І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок.
11 The following night, the Lord stood by him and said, “Cheer up, Paul, for as you have testified about me at Jerusalem, so you must testify also at Rome.”
Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.
12 When it was day, some of the Jews banded together and bound themselves under a curse, saying that they would neither eat nor drink until they had killed Paul.
Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що ні їсти муть, ні пити муть, доки не вбють Павла.
13 There were more than forty people who had made this conspiracy.
Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили.
14 They came to the chief priests and the elders, and said, “We have bound ourselves under a great curse to taste nothing until we have killed Paul.
Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла.
15 Now therefore, you with the council inform the commanding officer that he should bring him down to you tomorrow, as though you were going to judge his case more exactly. We are ready to kill him before he comes near.”
Тепер же ви дайте знати тисячникові й раді, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.
16 But Paul’s sister’s son heard they were lying in wait, and he came and entered into the barracks and told Paul.
Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові.
17 Paul summoned one of the centurions and said, “Bring this young man to the commanding officer, for he has something to tell him.”
Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому.
18 So he took him and brought him to the commanding officer and said, “Paul, the prisoner, summoned me and asked me to bring this young man to you. He has something to tell you.”
Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі.
19 The commanding officer took him by the hand, and going aside, asked him privately, “What is it that you have to tell me?”
Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити мені?
20 He said, “The Jews have agreed to ask you to bring Paul down to the council tomorrow, as though intending to inquire somewhat more accurately concerning him.
Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотіли лучче розпитатись про него.
21 Therefore don’t yield to them, for more than forty men lie in wait for him, who have bound themselves under a curse to neither eat nor drink until they have killed him. Now they are ready, looking for the promise from you.”
Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки.
22 So the commanding officer let the young man go, charging him, “Tell no one that you have revealed these things to me.”
Тисячник же відпустив хлопця, звелівши нікому не казати, що се виявив єси передо мною.
23 He called to himself two of the centurions, and said, “Prepare two hundred soldiers to go as far as Caesarea, with seventy horsemen and two hundred men armed with spears, at the third hour of the night.”
І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотні воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотні стрельцїв на третю годину ночи;
24 He asked them to provide mounts, that they might set Paul on one, and bring him safely to Felix the governor.
і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цілого до старости Феликса.
25 He wrote a letter like this:
Написав же й лист такого змісту:
26 “Claudius Lysias to the most excellent governor Felix: Greetings.
Клавдий Лизия вельможному старості Феликсові: радуй ся.
27 “This man was seized by the Jews, and was about to be killed by them when I came with the soldiers and rescued him, having learned that he was a Roman.
Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин.
28 Desiring to know the cause why they accused him, I brought him down to their council.
Хотівши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх,
29 I found him to be accused about questions of their law, but not to be charged with anything worthy of death or of imprisonment.
і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та ніякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому.
30 When I was told that the Jews lay in wait for the man, I sent him to you immediately, charging his accusers also to bring their accusations against him before you. Farewell.”
Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелівши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров.
31 So the soldiers, carrying out their orders, took Paul and brought him by night to Antipatris.
Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду.
32 But on the next day they left the horsemen to go with him, and returned to the barracks.
А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок.
33 When they came to Caesarea and delivered the letter to the governor, they also presented Paul to him.
Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старості, поставили перед ним і Павла.
34 When the governor had read it, he asked what province he was from. When he understood that he was from Cilicia, he said,
Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї,
35 “I will hear you fully when your accusers also arrive.” He commanded that he be kept in Herod’s palace.
слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.
